А яку оцінку поставиш собі Ти?

Нещодавно я дізналася про один соціальний дослід, в якому людей просили оцінити себе і свою успішність. Результати змусили замислитись над тим, що у шаленому потоці буденності ми забуваємо про головне

Успішність. Кожен з нас прагне досягти своєї ідеальної мрії. Наше життя складається з цілей та того, як ми долаємо перепони, щоб дістати бажане. З дитинства нас привчають бути найкращими: вчитись на відмінно, не бешкетувати, багато читати, щоб тоді обов’язково стати розумним, заможним, професіоналом своєї справи і ці знання передавати наступному поколінню.

Так, цей план тримається у нас в голові все життя. Хоча, в твоєму атестаті вже з’явилися незадовільні оцінки, ти вступив не до того університету, що хотів, а твоя мрія про те, ким ти хочеш стати, ламається, коли вже стоїш біля «вільної каси». І тоді ти розумієш, що не все пішло за планом, і що не захочеш розповідати онукам про свій шлях. Наступає затяжна депресія, з якою виникає питання: «А що пішло не так?». Відповідь приходить не сама, а з пляшкою. Тоді ти розумієш, що час це припиняти, бо в тебе дім, сім’я і завтра на роботу. Але кожної ночі на краєчку свідомості проблеми нагадують про себе і про те, який ти невдаха. Потім ці думки не відпускають тебе і вдень. Вислів, що всі ми люди, та робимо помилки, не діє, бо занадто багато ти їх вже наробив. Дрібних та серйозних – на будь-який смак. Ти прагнув бути найкращим, здійснити мрію свого життя! А натомість долаєш лише чергові труднощі, які не закінчуються ніколи. А давайте подумаємо, скільки таких як ми? Скільки тих, хто незадоволений собою і своїм життям?

Соціологи провели експеримент. Набрали групу охочих та попросили поставити собі, своїй успішності оцінку від 1 до 10. Серед них ніхто не набрав і 9 балів. Всі обмежились 8 та переважно поставили собі 4-5 балів. Всі  згадували, про що мріяли в дитинстві та як подорослішавши стали зрадниками своїх ідеалів. Ніхто не вважав, що став гарним батьком чи реалізувався в своїй улюбленій справі. Дехто навіть думав, що вже ніколи не стане для себе найкращим, бо ще на початку шляху зневірився. Але учасників експерименту чекало несподіване відкриття. Паралельно до них пройшли опитування близькі їм люди. Сини, дочки, кохані чоловіки та дружини повинні були оцінити як справляється їх рідний у двобії з життям. І ніхто не поставив менше 10 балів. Адже діти бачать, на які жерти йдуть батьки заради них, як важко працюють і віддають останнє, щоб побачити щасливе обличчя маляти. Наші кохані розуміють, як можуть у житті складатися обставини проти тебе і як в наш час важко реалізувати свій талант через високу конкуренцію. Вони всі бачать наше недосконале життя, але захоплюються тим, як ми переступаємо заради них чергову помилку та йдемо далі

Всі ми біжимо успіхові навздогін, та ніколи до кінця не віримо у те, що нам це вдасться. Часом занадто критичні до себе та вимагаємо неможливого, ще й за короткий час. Ми прагнемо бути супер ідеальними і забуваємо про головне. Що для наших рідних ми вже ідеальні і завжди ними були. Вони бачить реальну картину сьогодення і вважають що ми - герої, які відважно долають буденні проблеми та кризи. Ми можемо не вірити в себе, проте ми повинні ніколи не забувати тих, хто вірить в нас.