Колективна свідомість у контексті традиції: нова книга про суспільство

15 липня 2013, 15:04
Власник сторінки
Член Національної спілки журналістів України, член Українського Географічного Товариства, стипендіат Вроцлавського університету
0
496
Колективна свідомість у контексті традиції: нова книга про суспільство

Книга «Нариси з теорії соціокультурної антропології» була видана в квітні 2013 року і стала підсумком майже півторарічної роботи автора.

Книга «Нариси з теорії соціокультурної антропології» була видана в квітні 2013 року і стала підсумком майже півторарічної роботи автора. Її написання супроводжувалось опрацюванням великої кількості філософської , політологічної, суспільствознавчої літератури. Мета – створення єдиної теоретичної системи вивчення суспільства. При цьому, суспільство було визначене як етнічна одиниця, адже будь-яке суспільство базується на етносоціальному фундаменті. Теоретичне завдання полягає в об’єднанні соціальної та культурної антропології в одну науку з рядом субдисциплін (політична антропологія, юридична антропологія, історична антропологія, психологічна антропологія, економічна антропологія), практичне – у створенні єдиного підходу до аналізу та прогнозування різних форм суспільного життя і громадської свідомості на основі природно-географічної концепції походження етносу та концепції політико-правового традиціоналізму закладеного в колективній психології.

  Природно-географічна детермінація соціокультурної антропології будується на наступних принципах:

   1) Менталітет і етнонаціональна свідомість – головна передумова існування етнічної культури та й усього етносу. Це ж у своїх дослідженнях («Етнос та етнографія», «Сучасні проблеми етнографії») підкреслював і Ю. В. Бромлей. Л. Гумільов у своїй фундаментальній праці «Етногенез і біосфера Землі» писав, що культура та менталітет формуються протягом етноісторії та етногенезу, котрі у свою чергу є природними процесами. Він же визначає етнічну культуру та зріст або зменшення національної свідомості, як закономірні явища біосфери. За теорією пасіонарності, поява національної свідомості та етногенетичні перетворення етнічних організмів, є «імпульсами біосфери». Можливості практичного втілення цієї теорії були показані Гумільовим у монографії «Давня Русь і Великий степ» (1989 р.). В останній дається досить детальна оцінка етнічних процесів у Євразії протягом середньовіччя і аналізують психологічні трансформації культури, менталітету, свідомості в окремих народів.

   2) Залежність етносу та етнічної психології від біосфери, клімату, історико-географічного фактора, не просто теорія – це випробувана часом реальність. Розглядаючи політичну та етнічну історію українців, бачимо, що психологія та менталітет були закладені насамперед кліматом, географічним розташуванням і впливом біосфери. Клімат і біосфера виробили фізично-антропологічні показники українського етносу та зумовили хліборобсько-землеробський стиль життя. Економічний достаток вилився у різноманітні економічно-антропологічні аспекти, соціальним виявом яких став індивідуалізм та замкненість виробника, що абсолютно відкрито виявилось у історичному процесі, правовій антропології та сучасній політичній антропології українця. Села жили окремим автономним життям – їхній психологічний розвиток не відбувався у сукупності різних регіонів, як це було можливо у Англії або Польщі. Культура, менталітет, етнографічні аспекти та історична антропологія розвивалися по певному чіткому алгоритму. Цей алгоритм, як імпульс біосфери, дозволяв жевріти залишкам неполітичної етнічної ідентичності протягом ХІХ-ХХ ст. і дозволив відновити державу. Однак, політичні невдачі 1659 р., 1709 р., 1917-1922 рр., слід пояснити насамперед психологічною рисою, закладеною соціально-економічними причинами (автономним життям кожного села, регіону, оформленим економічним добробутом). Ця риса – індивідуалізм. Слобідські та подільські або таврійські і поліські селяни практично не мали досвіду спілкування між собою. Соціально-економічний індивідуалізм, відсутність потреби у постійному міжрегіональному торгівельному сполученні оформили відсутність самоорганізації у політичних процесах. Політична антропологія українського суспільства через антропологію економічну, стала заручником етнічної психології. Неорганізованість та індивідуалізм стали етнопсихологічними рисами і, як наслідок, предметом психологічної антропології українців. Натомість, Швеція, Данія, Естонія, Німеччина, протягом історичного процесу не мали такого рівня перевиробництва. До того ж, їхній клімат суттєво прохолодніший від українського або балканського, родючість земель значно нижча. Саме цей чинник і сприяв необхідності спочатку торгівельно-економічної, а згодом і політичної інтеграції. Отже, теорія про відмінність етносів за територіальною ознакою цілком слушна. Тільки застосовувати її потрібно не в расологічному, а в психологічному аспекті.

   3) Географічні умови в етноісторії є першоосновою торгівельних і соціальних відносин. Соціоекономічний чинник трансформується через економічні категорії «праця» та «господар» в менталітет, один із компонентів особистості. Досвід ранніх соціально-общинних відносин здобув своє відображення у повсякденному житті, релігійності, тобто, в історичній антропології та фольклорно-міфологічному світогляді етносу. Плем’я проходить трансформацію на основі родоплемінного устрою та менталітету певного антрополандшафту в етнос. Етнос, як природно-географічна структура, сформована на соціоекономічному та географічно-ментальному факторах, внаслідок біосферного поштовху (формула «географія-природа-ландшафт»), вступає в першу фазу етногенезу – підйом. Підйом виявляється в утворенні мовно-географічного середовища, котре відзначається соціологічним ареальним характером і єдністю психічного розвитку. Мова із засобу комунікації перетворюється у вияв географічної та психологічної єдності нового етносу. Вона формується протягом тривалого періоду від кількох століть до кількох тисячоліть і відображає зміни психіки певного етносередовища – етносфери. Мову формує економічна географія, фізична географія та агроландшафт. Вони змушують різні родові, общинні, племінні союзи об’єднатись у контексті спільних економічних і природних цінностей. Мораль та цінності відображають передумову спільності психологічних трансформацій. Останні призводять до необхідності економічного порозуміння та витворення соціального поділу як єдиної форми захисту моралі та цінностей. Початки соціального життя призводять вже існуючі подібні діалекти, породжені однаковими географічно-економічними умовами, до багатоетапної реорганізації в єдину лінгвоодиницю – мову. Лінгвістична спільність є наслідком психологічної спільності. Психіка – явище природне і незмінне. Географія формує економіку, економіка створює агроландшафт, який перетворюється в антрополандшафт, плем’я і етнос. Захищаючи мораль та цінності свого агроландшафту, етнос продукує соціальний поділ. Соціальний поділ дозволяє етногенезу витворити паралельний природний процес – етнічної історії. Вона стає категорією і природної еволюції, і загальної історії. Етносфера – засіб зв’язку між природним поняттям «біосфера» та психологічним поняттям «ноосфера». Ноосфера, перш за все, проявляється у формах психологічної організації людства. Сама по собі організація передбачає наявність алгоритму. Там, де є алгоритм, є і ноосфера як філософське, біологічне та антропологічне ціле.

   В свою чергу, проблеми етнічної психології у розрізі фізичної та конституційної антропології етносу, його оточуючого природного середовища, залишаються абсолютно недослідженими в українській науці. Конституційна антропологія визначається насамперед анатомічними показниками людини, зокрема, скелетними, скелічними, параметрами тулуба. Все це аналізується у порівнянні із зростом, форматом голови, кісток черепа, носовим покажчиком, довжиною кінцівок, пігментацією волосся та очей. Доведеною є теза відносно залежності конституційної антропології від кліматично-географічних показників. Фактично, вона є відгалуженням геоландшафтної теорії соціокультурної антропології. Однак, етнос тут потрібно розглядати не лише як психологічну та соціобіологічну цілісність, але і як анатомічну.

   Таким чином, головним призначенням моїх «Нарисів» є розвиток природно-географічної концепції етносу, який в історичній проекції продукує суспільство і навіть за умов глобалізації залишається принципом всього політичного життя. Сполучає етнос і політику «традиція». Саме дослідження цієї традиції, закладеної у психіці, в контексті історичного процесу, соціальної еволюції є передумовою для правильних політологічних і психологічних висновків щодо векторів і форм майбутнього суспільного розвитку.

   Що стосується можливих критичних зауважень з приводу еклектичного підходу до аналізу філософської літератури, то слід зазначити: основою для дослідження був діалектичний синтез. Саме тому хочу порекомендувати починати читання з емпіричних висновків, а не вступних розділів. Той, хто осилить перші три розділи зрозуміє практичність і наукову користь такого всебічного синтезу джерел.

   Офіційна презентація монографії запланована на жовтень 2013 року і відбудеться у Вінниці під час проведення VII Міжнародного антропологічного конгресу.

 

Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.
РОЗДІЛ: Пользователи
ТЕГИ: В. М. Мельник,Віктор Мельник,Нариси з теорії соціокультурної антропології,соціокультурна антропологія,Вінницький Національний Медичний Університет
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.