14 листопада 1999 року Україна в тяжких соціальних, економічних умовах вибирала в другому турі Президента. У діючого, на той момент Президента Леоніда Кучми з його низьким рейтингом було вкрай несприятливе становище. Народ зубожів. Жив по принципу трьох "Д" - доношував, доїдав, доживав. Мінімальна зарплата, пенсії на рівні 10 дол.США. Команда Президента, на чолі з Дмитром Табачником, на той час керівником адміністрації Президента, вміло вивела суперником на другий тур лідера комуністів Петра Симоненка. До того в аварії загинув В'ячеслав Чорновіл. Бойовий на той час лідер соціалістів Олександр Мороз вже був дискредитований так званим "замахом" на життя лідера прогресивних соціалістів Наталію Вітренко. Думаючі, активні українці, вибираючи, жваво дискутували про кандидатів на крісло Президента, про стан, в якому знаходилась країна, в якому опинились вони. Але тільки на кухнях, в офісах, в транспорті. І тільки між собою. На каналах же телебачення повна картина турботи Леоніда Даниловича про життя людей. Жодного слова про опозицію, опозиційну думку. Інтернет був лише в мізерної кількості юзерів. И хоча вже можна було читати електронні книги Конгресу США, але інформаційної картини України - нуль.
В другій половині дня, після відвідин виборчої дільниці, де довелося визначитись в "нелегкому" виборі з кандидатом, налаштувавшись на хвилю радіо "Континент", багато моїх знайомих були приємно здивовані, якщо не більше. Там, трохи вже втомлений голос, говорив те, про що не дай Боже можливо говорити в слух. А тим більше в ефірі. На протязі багатьох годин можна було чути те, про що вони довгі дні перед виборами розмірковували, дискутували. І тільки в паузах, ведучий програми повторював: "У нас в гостях журналіст, Георгій Гонгадзе".
Не перебільшуючи, у всіх, майже у всіх нас тоді промайнула тільки одна думка, - як він таке говорить в прямому ефірі, й ще живий.
Не пройшло й року....
Це вже потім була "Україна без Кучми". Й навіть тоді, об'їжджаючи безкраї простори країни, по різних її куточках можливо було почути, - А хто такий Гонгадзе? Що з нього героя роблять.
Це вже потім, майже кожен політик, мав за честь перед виборами згадати про Георгія.
Це вже потім був Майдан. Це вже потім пішов "розгул" свободи слова. Це вже потім, Президент Віктор Ющенко, посідаючи Почесне Крісло Гостя в Раді Європи, урочисто обіцяв:"Справу буде закрито за два місяці". Це вже потім, не властиво розгублений Генеральний прокурор Піскун буде доказувати, що закрити справу за два місяці не можливо.
Вже потім суспільство збагне роль Георгія Гонгадзе. Який НЕ ПОБОЯВСЯ.
Шкода, що ми так швидко забули, якою дорогою ціною отримувалася свобода слова. Й хоча є ще канали телебачення, де можна почути живу думку, існує світова паутина. Газета "Українська правда", засновником якої був та є Георгій Гонгадзе. Але, як і одинадцять років тому, з'явилися темники, інструкції, "редакційна політика". Знову на каналах "покращення життя". Знову суспільству нав'язують страх.