Христина Стебельська: "Я вірю в силу Українського моря"

18 березня 2014, 21:05
Власник сторінки
Тележурналіст, автор і ведуча телевізійних проектів, народна артистка України, головний редактор Першого Національного телеканал
0
74
Христина Стебельська:  Я вірю в силу Українського моря

Люди по-різному розуміють справедливість свободи. Для декого з Криму її суть – це позбутися руки Києва, а для інших – споріднених кровно та вірою із кримчанами – це просто суперечить здоровому глузду.

Не вас мені, сердешних, жаль,
Сліпі і малиє душою,
А тих, що бачать над собою
Сокиру, молот і кують
Кайдани новиє. 
                    Тарас Шевченко «Марія», 1859 р., Санкт-Петербург 

Розпадеться лỳда
На очах ваших неситих,
Побачите славу,
Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих.
                  Тарас Шевченко «І мертвим, і живим…», 1845 р., В’юнище 


Шевченкове – актуальне. Розуміння свободи «по-своєму» і об’єднало, і розшматувало нинішню Україну. Люди по-різному розуміють справедливість свободи. Для декого з Криму її суть – це позбутися руки Києва, а для інших – споріднених кровно та вірою із кримчанами – це просто суперечить здоровому глузду. 

Ми робили вигляд, що газова петля нас не лякає. Ми тихо лізли в залежність. Ми смирно реагували, коли Москва здавала нас по всіх фронтах. Навіть на приниження перед світом нашого «всенародно» обраного втікача-зрадника-президента ми зреагували смирно, без гідності. Бо реакція народу на зраду має виглядати інакше.  

Мене не здивували ті, кого досі надихає імперська амбіція Кремля. Щороку, відвідуючи Крим, я бачила наші відмінності. Ми різні світоглядно, етнічно... За 60 років приєднання Криму до України психологія багатьох кримчан зовсім не змінилася. Прикро, що нас – мандрівників з материкової України – це не боліло, тому «чуття єдиної родини» між нами не вийшло. Щодо приспаного Криму ми не були громадянами. Ми віддали берег Українського моря на розорення манкуртам, які грабували знівельованих кримчан, статки ховали у євробанки, а з чолобитною їздили до мавзолею Лєніна. Ми мало допомагали єдиній українській гімназії. Нас не турбували ні українські класи, ні українська література у причорноморських крамницях і видавництвах. Ми ходили на концерти «звёзд», які не розвивали російське мистецтво, а здавали Україну з патрохами. Тепер кулемет з дулом – «референдум» – став у Криму «гарантом» прав людини. Отакі цінності «славянского мира»… Це «правда по-кремльовски».

(Малюнок Тараса Шевченка, зроблений під час заслання. Аральська експедиція)

Таки мало життя одного покоління, щоб витравити з себе раба. Мало. Отож, терпіння, мої дорогі. І до праці! Гармонійної, без нахрапу, з пошуком. Україна 2014-го розставить акценти. Не сумніваюся – Крим ми провернемо. Але це буде інша земля – не для рабів совдепії. Спитаєте, а де ми їх знайдемо? Знайдемо… Кілька місяців принижень під режимом банд-олігархів Путіна і побачимо обличчя «воссоєдінівшіхся за єдіную Русь». Бо: «Хто багацько обіцяє, той нічого не дає» – досі актуальна підказка Тараса  Шевченка із «Назара Стодолі», написана у тій-таки імперській Росії.

Із  більшості ветеранів Криму ми  ніколи не зробимо українців. Люди хочуть жити своїм життям. Але  за молоде покоління, яке на підході, треба боротися. І якраз тут я маю на увазі – поглибити свої знання, робити розумні дії, приймати мудрі, толерантні рішення. Маємо вчитися пошуку. Цими тривожними днями мені здалося, що ми були аж занадто повільні. Але швидкі дії – це не дії «наскоком», нетерпляче. Але як, коли час пішов на години?

Ми аж тепер зрозуміли, яка для нас втрата – теплий, сонячний, морський Крим. Як Україні личить горизонт Чорного моря. 

Я вірю у силу Українського моря, яке підключить свою енергетику. Бо недалеко від тих берегів колись мудреці сказали: «Багнетами можна завоювати світ, але на них неможливо всидіти». 

Що має розбудити Україну?.. Не опущені руки. Не гарячі бездумні голови. Не нервові заклики. Системна мобілізація! І не тільки до війська. Мобілізація всього розуму нації. Люстрація хитрих політичних амбіцій! 

Думаймо! 

Тим часом з морського берега до нас знов озивається Тарас: 
 
Огонь запеклих не пече.
                               «Гамалія», 1842 р., Балтійське море 

Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.
РОЗДІЛ: Пользователи
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.