Допомоги чи пройти повз?

...

Всім знайома картина жебрацтва.

Вулиці, прицерковні території, підземки, міський транспорт - вони є скрізь. Стурбоване, змучене лице, брудна одежина, в руках табличка з різними надписами, а то й якийсь папірець з печаткою. Ці люди благають про допомогу. Серце наповнюється жалем, та рука тягнеться до кишені за дріб'язком. Проте що, якщо уважніше придивитися?

Фотографії хворих дітей, які зазвичай носять у міському транспорті - часто просто роздруківка з мережі Інтернет, документи, які ніби мають підтверджувати хворобу - теж у більшості випадків не справжні. Та це все ніби то й зрозуміло без зайвих поглиблених з ' ясувань.
А от що стосується таких собі "бабулечок", то тут є про що поговорити. Адже у цьому випадку просто не можливо розрізнити людину яка і справді потребує допомоги, бо має мінімальну пенсію, і ту, яку "кришують" якісь авторитети.

Якось у спальному районі, де я проживаю, з 'явилась досить охайна пенсіонерка, яка дуже знітившись просила про допомогу.  Щоразу, коли люди давали їй якісь копійки, вона зі сльозами на очах дякувала кожному. Рідко хто проходив повз не звернувши на неї увагу. Пройшло не так багато часу, коли одного разу, я просто трішки раніше вийшла з дому. Картина яку я побачила, змусила мене замислитись.

Біля місця, де зазвичай просила допомоги ця мила бабуся, стояло авто представницького класу. Ну, впринципі - нічого такого. Та за декілька секунд двері відчинились, і з нього вийшла та сама пенсіонерка. Пройшовши декілька кроків, загнувши мат, вона повернулась до автівки, взяла свій стаканчик (який очевидно забула), з яким вона зазвичай стояла, і пішла на місце, де вже всі звикли її бачити.

Обличчя бабусі змінилось враз, вона ніби увійшла в образ. Знову схилена голова, сумні очі... В мене з’явилась відраза. І мабуть, вперше, я просто пройшла повз. 

Така ситуація не є новою. 

Якось біля Києво-Печерської лаври, така ж мила жіночка сипала у слід прокльони молодого хлопця, який просто мало їй "пожертвував", ще одна, облаяла дівчину, за те що вона замість грошей дала їх буханець хліба... Хіба так ведуть себе люди, які насправді потребують допомоги? Думаю, що ні. 

Тож як бути у такій ситуації? Міряти всіх під одну лінійку і байдуже проходити повз, чи дослухатися зову серця кожен має вирішити сам. Просто, мабуть,  слід бути трішки пильнішими, а серце підкаже.