Знання, що рятують життя

Ще раз переконуюсь, що журналісти – небайдужі люди. Навіть оператори, які збирались лише знімати, теж відповідально вчились. І недарма...

Минулого місяця, у червні, ми вдруге вчили журналістів надавати першу невідкладну медичну допомогу. Це було в Криму, в МДЦ «Артек», під час проведення четвертого етапу спеціального проекту для школярів України «Я можу врятувати життя!». 26 журналістів із різних ЗМІ і різних куточків України вчились робити штучну вентиляцію легенів, непрямий масаж серця, зупиняти кровотечі, допомагати людині, яка вдавилась, рятувати потопельників і ще багато іншого. І ось нам прийшов лист від однієї з учасниць – журналістки із Краматорська. Ольга Стадніченко написала: «…отработанные навыки пригодились мне, когда во время приема Международного марафона «Содружество-2012» при посещении Красноармейского района (проходили соревнования по рыбной ловле для участников марафона на водохранилище) один инвалид-колясочник серьезно травмировал руку острым ножом. Моя реакция была быстрей и грамотней, чем предложения по оказанию первой помощи присутствующих людей – полученные в «Артеке» знания тут же пригодились».

Ми завжди бажаємо всім дітям і журналістам, яких вчимо основ долікарської меддопомоги, щоб у їхньому житті не траплялись ситуації, коли вони будуть рятувати людське життя. Але ось прийшов лише місяць і вже один наш «учень» реально допоміг людині - журналістка успішно надала постраждалому першу медичну допомогу.

Навчанню журналістів у Артеку передував ще один лист, також від журналістки Наталії Нагорної із каналу «Україна». Вона описала історію, яка трапилась з нею напередодні  нашого запрошення взяти участь у тренінгу: «Я вчера как раз вспоминала о проекте "Я можу врятувати життя"... Ой, как же вспоминала... Перед нами слетела машина. Молодой парень, 26 лет, весь в крови, без сознания. И нас...  два десятка взрослых людей... и никто не знает, что делать. Трогать – не трогать, поить – не поить, переворачивать – не переворачивать...».

Наташа була однією з найактивніших під час навчання в Артеку!

Ще раз переконуюсь, що журналісти – небайдужі люди, і вчаться не лише для себе, а й для того, щоб поділитись новою інформацією і знаннями із глядачами, слухачами, читачами. Навіть оператори, які попередньо збиралися лише знімати, теж вчились і підійшли до цього з усією відповідальністю. 

Такі листи додають впевненості, що ми працюємо недарма.