Книги "не особенно помогают жить, но спасают от отчаяния..

... в эпоху, когда мир неудержимо катится в непроглядную тьму мрачной пропасти"

Впродовж найтривалішої (аж три тижні) відпустки у моїй кар’єрі випало щастя багато читати. На питання, звідки цей потяг, я знайшов у „Тріумфальній арці” Ремарка: „С ним происходило что-то непонятное – книги приобретали для него все большее значение. Они задевали какую-то внутреннюю сферу, куда уже не было доступа ничему другому. Книги превратились для него в своего рода оборонительный вал, и хотя реальной защиты они не давали, в них все же можно было найти какую-то опору. Они не особенно помогали жить, но спасали от отчаяния в эпоху, когда мир неудержимо катился в непроглядную тьму мрачной пропасти. Они не давали отчаиваться, и этого было достаточно».

Ця думка головного героя „Арки” доктора Равіка повною мірою стосується й самого Ремарка.  З цим автором я, на жаль, „зустрівся” надто пізно, але за останні кілька років прочитав „Жизнь взаймы», «На западном фронте без перемен», «Три товарища», «Время жить и время умирать», «Ночь в Лиссабоне», «Земля обетованная» (буду вдячний, хто порекомендує українські переклади).  На цьому зупинятися не планую, і всім, хто ще не пізнав Ремарка – рекомендую.

***

„Лексикон таємних міст” Андруховича – його нариси про 111 міст, де випало побувати авторові. Читати можна все разом і окремо. Найбільш промовисто – про Єнакієве: „Пам’ятаю ту зовсім коротку мить істини: десь на шляху поміж Донецьком та Луганськом усі ми водночас і вголос читаємо з дорожнього знаку слово „Єнакієве”. Після  цього багатозначно переглядаємося і більше ніхто нічого не каже”.

Про всі 111 міст не читав. Пройшовся по Києву, Львову, Москві та ще деяких містах

***

За уікенд (з нагоди роковин Голодомору) причитав "Марію" Уласа Самчука. Голоду присвячено фінальну частину, і описано це доволі емоційно, але мені все ж таки здається що "Жовтий князь" Барки в цьому плані масштабніше та сильніше.

 ***

„Сила м якого знака”- чергова збірка з історичної бібліотеки газети „День”, присвячна здебільшого Княжій добі. Вісімсот сторінок вдалося подолати із вражаючою швидкістю: виявилося, що більшість статей вже прочитані в різні роки в самій газеті, відтак їх залишилося лише побіжно переглянути, об освіжити в пам яті. З тих матеріалів, які трапилися тут мені вперше, найбільше вразило інтерв’ю з директором Львісьвкого меморіального музею Івана Франка Романом Гораком, хоча воно і виадає із загального контексту збірки, нарис про відомого історика Михайла Брайчевського та розвідка про Ланселота Лоуттона, „бртанського журналіста, акоханого в Україну”, який в 30-роки докладав титанічних зусиль, аби розбудити в британській політичній еліті інтерес до перспективи створення незалежної України і який настільки був обізнаний в нашій історії, що такий рівень знань та розуміння наразі є недосяжним навіть для донько-української еліти.