В української інтелігенції своя хата скраю

Національний "круглий стіл" репрезентував серйозну інтелектуальну силу, що досі існує паралельно з проФФесіоналами при владі і з опозицією в опозиції. Але саме від неї залежить майбутнє країни

Як не дивно, але в убогій і нещасній країні, котру роздирають на шматки досить брутальні й примітивні люди, існує досить потужне середовище інтелектуалів. Мабуть, це найбільше враження винесене з Українського дому 5 квітня після завершення Національного круглого столу, організованого Рухом 1 грудня. Це було справжнє свято інтелекту й польоту вільної думки. Свято, влаштоване людьми, про яких ніхто не знає.

Справді, українських інтелектуалів не знає країна. Вони рідко появляються на телевізійних екранах і ще рідше в газетах. Вони нікому не нав`язують свою думку й не володіють хапальними рефлексами. Вони добре орієнтуються в світовій історії й розуміють в якому стані знаходиться Україна і як її звідти витягти. Але вони розрізненні й не являють єдиної сили, здатної подолати руїну. Більше того, вони навіть не в змозі виробити спільну платформу для виходу країни з кризи - їхні висновки й рекомендації нерідко суперечать одна одній.

Як не прагнули абстрагуватися, але говорили переважно саме про політику, котра, власне, й має організувати практичний вихід з ганебного кута, куди потрапила в останні роки країна. Проте, на їхню думку, інтелектуали мають і надалі займатися чистою наукою й залишатися поза політикою, а здійснювати їхні суперечливі рекомендації мають люди, котрі нині по вуха занурені в брудну політику.

За цієї позірною моральною цнотою української інтелігенції, українських інтелектуалів, схоже, криються цілком реальні й меркантильні інтереси.

Владі, сформованій з учорашніх простих донецьких хлопців, котрі в одному російському реченні роблять кілька помилок, не з руки мати поряд розумників, які вчитимуть їх розподіляти грошові потоки не на власну користь, а в державну казну. Тому вони з усіх сил закликатимуть їх давати свої пропозиції щодо вдосконалення державного механізму, а самі їх просто ігноруватимуть, роблячи й далі свою справу. Аж поки їх силою не зупинять.

Опозиція, апріорі, й сама себе вважає інтелектуалами, хоча до таких рідко відноситься. Вона не помітила як уже давно представляє лише власні інтереси й не зацікавлена в появі в своїх лавах дуже розумних людей. А саме ці нові розумники, позбавлені важкого досвіду боротьби за владу в умовах транзитної країни, мають принести якісно нові ідеї, вийти на перші ролі в боротьбі з нинішнім олігархатом й відтіснити нинішніх вождів, котрі за деревами вже не бачать лісу, позаяк свою місію вже виконали.

Але хто ж погодиться на ці умови? Професіональні опозиціонери? Моделі майбутнього вони не мають. Конкретної програми дій запропонувати країні не можуть. Захистити по-справжньому небезпечних для влади своїх лідерів, котрі запроторені по в`язницях, вони не спроможні. Домовитися між собою і об`єднатися до парламентських виборів на базі якоїсь іншої партії (наприклад Республіканської), щоб почати все з чистого листа, як досить несподівано порекомендувала Юлія Тимошенко, вони не здатні. Чи не хочуть? Але в будь якому разі імітують опозиційну діяльність, що, врешті, й приносить їм сякі-такі дивіденди.

В результаті виходить досить безрадісна ситуація. То може все-таки пора інтелектуалам виходити зі своєїхатизкраю, позбавлятися політичної цноти й братися самим до практичної роботи? Без свіжого розуму, морального авторитету й реального бажання змін нічого в нашій країні не відбудеться.

На жаль, це поки нереально. Смажений півень ще не прокукурікав і не клюнув багатьох. Як не закликав владика кардинал Любомир Гузар не покидати Український дім поки учасники «КС» не вироблять принаймні порядок денний для країни, але це порядок так і не був вироблений. А інтелектуали дружніми лавами покинули Український дім й розбрелися по своїх домівках, яка в кожного за давньою українською традицією скраю. І на це поки немає ради. Чи не так?