Наталя Королевська і собача будка

Чим більше в парламенті представників нинішнього бізнесу, тим гірші справи в країні. Це сумне правило підтверджує досвід останніх років.

Може хтось заперечить? Будь-ласка, тоді хоча б один приклад, котрий би спростовував безапеляційне твердження, що нинішні бізнесмени соціально й національно безвідповідальні й не годяться для державної роботи.

Тобто, ось прийшов до ВР власник великого підприємства, котре успішно й суперприбутково саме для цього власника загвинчує гайки на колесах південнокорейських суперавтомобілів і домігся прийняття закону про пріоритетний розвиток вітчизняного автомобілебудування й пільгове державне кредитування розробок нових моделей. Всупереч своїм нинішнім інтересам й поточній комерційній вигоді. І через кілька років замість «Таврій» та «Волинянок» на наших шляхах з`явилася лінійка нехай не конкурентів Мерсів та БМВ, але авто цілком пристойних кондицій. Але на порядок дешевше. І прибутки цього бізнесмена, який враз став у ранг ледь не державного діяча, почали зростати в геометричній пропорції. Але через десяток років. А паралельно з ним запрацювало кілька десятків заводів, що виготовляють комплектуючі. І роботу отримали кілька десятків тисяч високопрофесійних людей.

Майже фантастика… Але змогли ж це зробити в тій же Південній Кореї, а нині це розпочали робити в Китаї. При тому, що вони до цього поняття зеленого не мали про автопром. Так що заважало тому ж Васадзе, котрий вже років тридцять керує українським автопромом підготувати за цей час хоча б один пристойний автомобіль? Зумів же він стати мультимільйонером, використовуючи виробничі потужності й напівдармову робочу силу славного міста Запоріжжя. Але не власне виробництво налагодив, котре без сумніву створило б йому величезний «головняк». Значно простіше було організувати великовузлове збирання чужих авто. На базі того ж ЗАЗу, де, до речі, рівень умілості інженерів і робітників цілком відповідає світовим стандартам. Просто немає менеджера з масштабним мисленням, котрий би організував роботу на сучасному рівні. І все.

Це не завадило свого часу прем`єр-міністру Юлії Тимошенко рекомендувати Таріела Васадзе міністром промислового розвитку. Мало того, що він виявився зрадником, він ще й ніякий не менеджер стратегічного порядку, котрий за ті ж тридцять років не створив жодної торгової марки, жодного бренду, маючи для цього все.

І таких бізнесменів у нас 99,9%. І вони знову пруть великими й тісними колонами до Верховної Ради, прагнучи добитися преференцій для власного бізнесу. І якби ще для виробничого бізнесу, то ще так-сяк. А так же для торгового бізнесу, який нині є переважаючим у країні.

Нещодавно одна з молодих і перспективних політиків Наталя Королевська на одному з телешоу з гнівом накинулася на конкурентів по виборах до Верховної Ради, котрі й собачої будки в своєму житті не зробили, а прагнуть до вищого законодавчого органу. На думку симпатичної й бравої молодої лідери на обрання до ВР заслуговують лише ті бізнесмени, котрі створили тисячі робочих місць.

Але де це вона бачила таких бізнесменів у країні? Хто це створив нових тисячі робочих місць? Їх немає. Є ті, що перехопили на себе в різний спосіб великі й малі підприємства з налагодженим виробництвом, трудовим колективом і краще, або гірше управляє ним. Тобто знімають левову частку прибутку, якщо він є, звичайно.

В країні в масі своїй відсутні менеджери, котрі створили б нові робочі місця, нові торгові марки, взагалі нові види продукції. Принаймні якісніші. І не тому, що в нас немає талановитих людей, потенційно перспективних менеджерів чи генераторів ідей. Просто політика політичного керівництва країни надто примітивна й убога й геть позбавлена почуття національної відповідальності. Про що й свідчать красномовні цифри: за позаминулий рік 30% малого й середнього бізнесу було задавлено державними контролюючими організаціями. Є всі підстави підозрювати, що й минулого року зникла така ж кількість малих підприємств, хоча влада й приховує тут реальний стан справ. Все стікається до рук кількох сімей українських рантьє.

Так хто тоді має право на обрання до ВР? Пані Королевська називає членів своєї команди – відомого футболіста Андрія Шевченка та менш відомого актора Остапа Ступку. Перший буде міністром спорту, а другий – міністром культури. Ось таке уявлення про майбутній вищий управлінський апарат має молодий політик. Очевидно, їй байдуже, що справді блискучий колись футболіст Андрій Шевченко крім футбольного поля й телеплощадки для зняття реклами нічого в своєму житті ще не бачив і не знає. Як і те, що загалом посередній актор Остап Ступка крім театру й кількох «злачних» місць теж нічого в своєму житті не робив. Не кажучи вже про організацію якоїсь справи. І я вже зовсім мовчу про собачу будку.

Так на якій підставі слід довіряти пані Королевській, котра й команду для успішного державного управління не може підібрати?

Кажете такої немає в Україні? На щастя є. І крім бізнесменів, акторів, футболістів ще існують надзвичайно широке поле добре підготовлених юристів, істориків, політологів, філософів, економістів. Але вони існують в паралельному світі. Вони не ходять на шоу і їх мало хто знає, лише невелике інтелектуальне середовище. Вони самостійні й самодостатні й не будуть биками в парламенті трощити мікрофони й щитові, виконуючи волю вождів. Так, вони не зовсім у цьому сенсі керовані. І крім того, вони мислять стратегічними категоріями національної відповідальності, а не тактичними вузькопартійними інтересами.

…До речі, Михайло Саакашвілі, яким так захоплювалася Королевська підчас ефіру, не збудував у своєму житті жодної собачої будки. А країну за короткий проміжок часу досить успішно модернізував. Чи не так?