Браницька вже є, хто далі?

У парку «Олександрія» з’явився пам’ятник племінниці світлішого князя Потьомкіна.

Різні часи бачив за час існування парк «Олександрія». Його алеями прогулювалися імператори, коронні гетьмани, геніальні поети. Також його плюндрували і грабували чужоземні окупанти й повсталі люмпаки. Хтось намагався зробити «Олександрію» пишною і гарною, інші – навпаки, громили парк, як символ розкоші, або з метою наживи.

Кілька останніх років у парку ведеться діяльність, спрямована на розбудову зеленої перлини Білої Церкви. Деякі проекти (наприклад функціонування саду «Мур» та відновлення танцювального павільйону) викликають захоплення, інші не такі однозначні (фантазії з реконструкцією композиції «Варна» чи знак, який в народі назвали «пам’ятник зляканому коневі»). 11 травня парк поповнився ще одним об’єктом, біля якого зупинятимуться люди – пам’ятником графині, обер-гофмейстрині Олександрі Василівні Браницькій.

На відкриття зібралося чимало народу. Прибули гості з Литви (випадково), міський голова Василь Савчук та члени виконавчого комітету (невипадково). Планувалося театралізоване дійство від білоцерківських «рольовиків» та «реконструкторів». Василь Савчук зазначив: «Я хотів би подякувати Сергію Галкіну, який зробив дуже багато. Відновив «турецький будинок», танцювальний павільйон і ще має багато планів по відновленню об’єктів на території парку. Сьогодні, так сталося, що у нашому місті знаходиться делегація у складі посла Республіки Литви та віце-спікера парламенту Пятраса Ауштрявичюса, і я хочу їм подякувати за те, що їхня країна зробила під час революції на Майдані. Ми говоримо їм слова вдячності. У нашому місті проживає талановита людина, яка народилася в нашому місті й подарувала пологовому будинку скульптуру «Лелеченя» - це Максим Василенко. У нас є багато планів, як з його допомогою прикрасити місто». Усі присутні тепло і довго аплодували прибалтам і скульптору.

«Добре, що Україна повертає собі ту європейську спадщину, яка так широко представлена в Україні, - сказав високий литовський гість. – Відкриття цього пам’ятнику свідчить про те, що Україна належить до європейської сім’ї. Ви переживаєте складні часи, але ми зробимо усе, щоб ваша дорога назад, в Європу, була чим коротшою – тим кращою».

Далі директор парку клацнув ножицями, тканина впала і графиня стала дивитися гіпсовими очима на Малу галявину. Максим Василенко повідомив присутнім, що він щасливий прикрасити улюблений з дитинства парк і зміг реалізувати його за допомогою гранту Президента України. Молодий лауреат багатьох мистецьких премій має багато планів щодо цього.

Про художню цінність пам’ятника сказати нічого не можу – це нехай роблять спеціалісті. Але чи такою вона повинна бути – самовдоволеною та задоволеною вензелем на плечі? Чи все ж заклопотаною справами розбудови міста? Питання в іншому, в жлобстві (а по-іншому й не сказати) місцевого бізнесу. Місто славне історичними постатями, але немає в ньому пам’ятників Івану Мазепі, Северину Наливайку, Івану Виговському, а ніяких порухів, щоб увічнити їхню пам’ять немає. Гроші викидаються на «попсові» проекти. Он в парк «Слави» вбухають мільйон гривень (але вбиральня там досі в жахливому стані), а Богдана Хмельницького роз’їдає іржа. Сором, та й годі.