Голодомор 1933 р. як геноцид українського народу

Історія під грифом "Секретно"

“Голодомора не було, був голод, при чому не тільки в Україні, тоді неврожай грянув по всій території СРСР, включаючи Кавказ .»- такою є типова відповідь сучасного росіянина, коли підіймається  тема  Голодомору.

Те ж саме говорив і екс-міністр освіти Табачник: "Вимирали українські села, російські, молдавські, грецькі і так далі. Тобто, голод був, на мою думку, політичним руйнуванням селянства як соціального прошарку, як соціального класу, але він не мав етнічних характеристик. Голод ніколи не був геноцидом, тому що однаково вмирали селяни різних національностей", - сказав Табачник.

Проте такі твердження є невірними.

Геноцид – свідомі дії влади на винищення народу.

Ознаки Голодомору як геноциду :

1. Вилучення продовольства.

1 січня 1933 року керівники УСРР у Харкові одержали за підписом Й. Сталіна телеграму, яка започаткувала кампанію повсюдного пошуку хліба.

В усіх регіонах України, за винятком прикордонних, з активною участю комнезамівців і відряджених на хлібозаготівлі робітників з міст(яким говорили, їхні сім’ї голодують через «куркульський» саботаж хлібозаготівель) почалися подвірні обшуки. Конфісковували запаси будь-якої їжі - сухарів, картоплі, сала, солінь, сухофруктів, цибулі,тощо. Забирали ВСЕ продовольство, яким селяни мали харчуватися до нового врожаю.

Конфіскація продовольства подавалася як кара за «куркульський» саботаж. Вона здійснювалася гласно, з висвітленням у районних газетах.

Можна з певністю сказати : практика «натуральних штрафів» стала свідомо здійснюваним терором голодом.

"Чорна дошка".
"Більшовик Полтавщини", 12 вересня 1932 р.

2. 22 січня 1933 р. – заборона виїзду селян за хлібом.

Точніше заборона виїзду селянам саме УРСР і жителям Кубані, а на Кубані жили етнічні українці).

  Потік утікачів припинили за допомогою внутрішніх військ. Україна була оточена по периметру своїх кордонів загороджувальними загонами, щоб перешкоджати появі голодних селян у інших республіках.

Наприклад ,казахи могли виїжджати. Тобто, заборона на виїзд стосувалась лише жителів УРСР та Кубані.

3.Замовчування правди.

Організаторам голоду треба було вдавати, що його не існує. Навіть у стенографічних звітах пленумів ЦК КП(б)У та протоколах політбюро ЦК слово «голод» не згадувалося. Конкретні заходи партійних організацій, які пов’язувалися з голодом, проходили в документації через «особливі теки».

 Цього табу в КПРС дотримувалися до грудня 1987 р.

Лист М.А. Реви, колгоспника с. Хильківка Полтавської області до Й. Сталіна.Фото з книги «Розсекречена пам'ять. Голодомор 1932-1933 років в Україні в документах ГПУ-НКВД»

4.Відмова від продовольчої допомоги.

Наприклад, сам Гітлер здав 1000 марок на допомогу голодуючим німцям в українських селах. При чому він сказав, що допомогу, яку він надає, мають отримати не тільки німці а й інші голодуючі селяни. Але як тільки про це довідався Каганович, вмить було віддано наказ, аби змусити голодних німців писати відмови від цих марок і говорити, що вони не голодні, а ці гроші перевести на суму пролетарської організації.

Приміром, коли українська діаспора в Польщі дізналась про голодуючих людей, вони теж почали збирати продовольчу допомогу, але Радянський Союз не дозволяє її надати, відмовляється від неї.

Радянський Союз не просив міжнародної допомоги, запевняючи весь світ у тому, що ніякого голоду немає.

Духовний геноцид:

1.Допреселення.

Найбільші жертви Голодомору – південно-східні області(степи), бо там немає багато річок чи лісів, аби хоч там щось знайти. У вимерлі села завозили росіян. Все це призводить до проросійщення цих областей.

2.Припинення українізації

Зупинити українізацію потрібно було у зв’язку з тим, що нібито не виконувався план хлібозаготівель ( насправді ж цей план був ненормованим)

При чому той план хлібозаготівель не виконували ще дуже багато областей. Приміром –  на Смоленщині – етнічній землі білорусів, але закривають саме українські школи, театри, забороняється саме українська мова. Білоруські ж школи не закривають.

Тобто, припиняється тільки українське Відродження!

Смертність від голоду почалася вже в останні місяці 1932 року. З весни 1933 р. вона стала масовою. Сталін у цей трагічний період, звертаючись до делегатів Першого Всесоюзного з’їзду колгоспників-ударників (лютий 1933 р.),цинічно заявив: «Принаймні, як порівняти з тими труднощами, що їх пережили робітники років 10-15 тому, ваші нинішні труднощі, товариші колгоспники,  здаються дитячою іграшкою»

Василь Мазорчук висловив цікаве порівняння трагічних подій 1932-1933 рр. : «Головне завдання керівництва було: ліквідувати селянина аборигена, який мешкав на найкращих чорноземах. Тутешніх селян заходилися нищити так, як нищили колись в Америці корінних мешканців – ацтеків та інків».