COVID і дистанційна освіта: катастрофа чи ще одна унікальна можливість?

В журналі Кореспондент – про школу і вимушену та невимушену дистанційну освіту наших дітей.

Так сталося, що тема дистанційної освіти мене зачепила з чотирьох сторін. Бачив як навчаються власні діти в школах і університеті. Сам, як ІТ-тренер, підлаштовую свої підходи до дистанційного навчання дорослих. Досить багато сам навчаюсь дистанційно. В пам'яті також всі наші здобутки, коли ми розпочали у 2004 створювати свої моделі і досить інноваційне програмне забезпечення класу LMS. Нажаль, в ті часи Україні це майже було непотрібно - найбільші проекти ми робили для Казахстану.

А тепер час прийшов ці компетенції розвивати з новим фокусом, і в прямому сенсі рятувати освіту в Україні. Час діяти, бо, схоже, карантин не останній, і коли це вже нові умови надовго, то це буде стосуватись кожного, а системний вплив на майбутнє збільшується.

Деякі батькі під час карантину «прозріли» коли стали свідками вимушеного дистанційного навчання і тепер переймаються проблемою. Багато хто в пошуку кращої школи. В Британіі і США — плюс мінус те саме.

Героїчні вчителі, що намагалися бути відповідальними в рамках існуючої класичної школи, знаходились у певному шоці. Навіть при якісних підказках від колег і експертів, проводити онлайн уроки виявилось значно складніше в першу чергу через те, що комунікація в дистанційному форматі катастрофічно змінюється. Мотивувати, пригортати увагу, контролювати учнів стало складніше. В рази збільшився час на перевірку домашніх завдань. 

Більшість людей думають, що проста заміна навчального класу на цифру потребує лише якісних інтернет і відеокамери. Популярність цифрового контенту, масових відкритих онлайн курсів (MOOC), в тому числі з невеликою ціною чи безкоштовних, створює викривлені сподівання про простоту і значне зменьшення затрат/ціни навчання і популізм типу: «замінимо всіх вчителів відофільмами і MOOC». Але ж це принципово різне навчання і не в цифрі різність, а в наявності чи відсутності персональної комунікації з живим вчителем.
MOOC добре підходить для 3-5% студентів, і зовсім не підходить для початкових класів.

Якщо спромогтися скопіювати максимально якісно очний формат у дистанційну цифру, то отримаємо вдвічі дорожче чи вдвічі гіршу якість. І це мінімум вдвічі для кращих педагогів.
Середній і слабкий вчитель взагалі буксують і відмовляються від «незрозумілого формату». Мій особистий досвід свідчить ось про що: якщо в очному форматі я викладаю ІТ тренінги комфортно для 12 слухачів, то для дистаційному тренінгу я зменшую групу до 6 студентів, щоб не вбити якість комунікації.

Люди плутають живе навчання і лекцію/веб-конференцію. Очна конференція схожа на дистанційну онлайн-конференцію в сто разів більше ніж очний тренінг/урок на очну лекцію.

Транспорт впливає на можливі сценаріі, але не є визначальним взагалі.

Зараз студенти обирали університети, факультети і спеціальності в основному по тематиці. А необхідно було б ще цікавитись як конкретні факультети навчали студентів на карантині. Які підходи і моделі вони використовували. Більшість університетів навіть з ІТ спеціалізацією не мали налагоджених технологій і процессів, бо всі попередні роки сучасні технології були «не на часі».


Її величність комунікація

Комунікація можлива лише через якісний зворотній зв’язок і рефлексію. В дистанційний формат велику частину існуючих очних практик перенести неможливо. Цьому треба окремо і серйозно навчатись. Не працює невербальна комунікація та велика кількість колективних навчальних прийомів. В далекому 1996 я навчався у кращих британських методистів, що навчають дорослих тренерів. Ці експерти більше, ніж по 15 років дуже ретельно готують тренерів дистанційного формату. Це окрема сфера компетенції. Робота з гаджетами і програмним забезпеченнням - це лише маленька частинка необхідних знань і навичок.
Деякі талановиті педагоги і передові школи змогли більш-менш якісно пережити ці три місяці і зараз набувають системної готовності. Більше того, тішить той факт, що дистанційність зблизила вчителів і батьків, експертів різних шкіл і материків. Нам всім необхідно вкладатись у нові методики, контент, моделі і це ефективніше робити єднаючи зусилля. І найбільша увага має бути не на гаджетах, а саме на моделях взаємодії, комунікаціях, мотивації.


Світ змінюється

Більшість людей не розуміє, що світ змінився і буде змінюватись, і COVID як агент, це лише тригер. Змінюються бізнес і моделі роботи, консалтингу і навчання. І школа має готувати людей до життя, в тому числі в цих нових реаліях. А реаліі такі, що адаптивний карантин чи адаптивна дистанція і цифровізація впроваджуються не тільки державами, а й відповідальним бізнесом.

Розраховується і підтримується по певній моделі мікс офілайн і онлайн праці робітників. І навіть за повної відміни карантину велика кількість бізнесу залишить певний процент міксу, бо це вигідно фінансово і щоб бути у «цифровій формі». Думаю те саме буде і в освіті.

Просто перечекати не вийде. Залишити дітей без освіти - не варіант.

Більш того, в певний час, думаю, можна буде і обирати свій варіант оптимального міксу.

Скажимо, якщо у дитини цукровий діабет, то краще таки збільшувати дистанцію. Якщо раніше особливого і часто персонального навчання вимагали діти інваліди, з спеціальними потребами, то тепер треба додати групи ризику COVID, і всіх в періоди посиленого карантину.


Дисциплінарність, свобода і децентралізація

Державна українська освіта при всіх намаганнях виглядати сучасною і при формальному залученні незалежних громадських організацій і експертів до законотворчості, все ж основана на домінантній парадигмі насилля і дисциплинарності. Це цілком відповідає стану суспільства, і це є червона і синя парадигми в моделі інтегральної спиральної динаміки. Але якщо ми мріємо про розвиток і гідне місце у світі для дітей і держави, то освіта має випереджати домінанту соціуму, тягнутись до більш зрілих рівнів — помаранчевого, зеленого, жовтого, бірюзового.

Саме форсмажор карантину і дистанційна освіта, створюють передумови і можливості до швидкого просування в бажані рівні.

Карантин зменшує можливості навчання і управління в «червоному» стилі, бо на відстані ємоції і погрози не працюють. Незвичайна ситуація і неготовність держави допомогти зверху, спровокували «помаранчевий» пошук можливостей, певне підприємництво як з боку вчителів, так і батьків і дітей. Розуміючі, що ресурсів не вистачає і, до речі, захід на це точно не дасть грошей, експерти починають єднати зусилля заради спільного блага - це наш «зелений» хід.

От тут би щоб зверху міністерство освіти проявило «жовтий» і запропонувало інтеграційну відкриту модель, де є місце всім варіантам, міксам, учасникам. Захистити право на помилку і право бути різними. Але цього не буде, нажаль. Держава ще в нас червона і навіть не пройшла рівень «синього». Тому міністерство освіти при будь яких випадкових локальних ідеальних кроках, підсвідомо, як частина організму що існує, буде впроваджувати «сині» контролі, і червоний цифровий диктат згори. Хочу помилятись. Але онтологія річ вперта.

Будемо ще десять років готувати робітників для неіснуючих професій минулого і чиновників для відтворення старої системи.


Вісім компактиних стверджень про освіту і дистанційний формат:

Головні в освітніх процесах — учень, потім вчитель, потім інституціі.

Сутність освіти не контент, а розвиток свідомої особистості, розвиток мозку, відчуття краси, добра, емпатії, вміння мріяти, співпрацювати... Контент це лише інструмент для тренування. Добре коли він цікавий.

Знання здобуває учень, а не викладає вчитель. Добрий вчитель створює контекст, коли у учня пробуджується бажання спитати, дослідити, зрозуміти.

Якість мотиваціі учня базується на повазі і довірі до вчителя, і це дуже важко сформувати дистанційно. Учня слід підтримувати у власних пошуках і проектах. Чим більше зможе взяти дитина на себе відповідальності за траєкторію свого навчання тим краще.

Сильна сторона цифри і дистанційки в асинхроних практиках, певній свободі, гнучкості і децентралізації. 15-25% синхронних практик достатньо. 50% що пропонує держава - популізм і це забагато навіть для очної освіти.

В ідеалі - міксувати очні і дистанційні цифрові моделі освіти. Для кожної дитини існує свій найкращий мікс. Щоб задовольнити більшість мінімальними ресурсами з чисто математичних міркувань необхідно пропонувати як мінімум три різних моделі міксу очного і дистанційного, синхронного, асинхронного. Умовно 85/15 50/50 15/85.

Міністерство освіти повністю знищить залишки державної освіти, якщо не надасть реальних академічних і економічних свобод хоча б сильним школам і університетам. Нам необхідні права на експерименти. Не може існувати однієї ідеальної системи. Всім необхідні трохи різні моделі і мікси.

Міністерство освіти має зупинити популізм про безкоштовну рівну освіту і навчитись якісно консолідовано використовувати ресурси батьків. Бо інакше ці ресурси разом із дітьми виїдуть за кордон.


Що необхідно нам робити

Допомагати державі і школам в старій моделі (щоб ця машина взагалі не зупинилась, поки іншої немає).

Створювати додаткові комерційні освітні ресурси.

Створювати додаткові вільні освітні ресурси.

Єднати зусилля і долучати батьків і зовнішніх експертів.