Мистецька правда: кому небайдужі митці?

Курс на декомунізацію, взятий на законодавчому рівні, поки що, на жаль, торкнувся лише візуальної частини радянського минулого.  Зрозуміло, що «совок» живе в головах, а не в радянських вивісках, і витурити його звідти архіскладно, а подекуди, мабуть, і неможливо. Він, зокрема, лишається непохитним і в освітніх процесах багатьох державних освітніх установ, таких, наприклад, як Національна академії образотворчого мистецтва і архітектури (НАОМА).

Для багатьох людей мистецтво – це непорушний храм традицій, сформованих роками. І вони мають рацію, але лише не тоді, коли мова йде про освіту. Мистецький навчальний заклад має підготувати своїх випускників до реалій сучасного світу із його потребами та смаками, і студенти мають виходити адаптованими і підготованими до його різноманіття. Мистецька освіта, як така, є гіперскладним інструментом, який має виплекати, але разом з тим і загартувати тендітні творчі душ; підготувати їх до важкої, але дуже благородної місії – формування художніх смаків та вподобань нашого суспільства, а також їх задоволення. В цьому сенсі храм мистецьких традиції має слугувати лише фундаментом для нової, орієнтованої на майбутнє, творчої свідомості. А майбутнє – це спілкування із замовниками, роботодавцями, арт-дилерами та глядачами. І це спілкування має бути на рівних: із повагою до чужої думки, і, разом з тим, із максимальною переконливістю у своїй аргументації  задля відстоювання своєї позиції.

Так сталося, що мій однокласник, з яким ми більше тридцяти років тому вчилися у РХСШ (Республіканська середня художня школа ім. Т.Г. Шевченка), обрав шлях митця, і зараз він, заслужений діяч мистецтв, кандидат мистецтвознавства, доцент – Остап Ковальчук виконує обов’язки ректора Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Ці обов’язки було покладено на Остапа Міністерством культури та інформаційної політики України, у зв’язку з тим, що вибори ректора, призначені, на 22 грудня 2020 року було перенесено з огляду на карантинні заходи, і дата їх проведення вже неодноразово переносилася. Однак ця поважна місія, на превеликий жаль, виявилася для Остапа Ковальчука справжніми тортурами. Але про все це по порядку.

Вперше за 30 років в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури мають пройти вибори ректора, тобто керівництво НАОМА не змінювалося з тих радянських часів, коли Академія ще мала назву КДХІ (Київський державний художній інститут), воно неначе дісталося у спадок: вивіска помінялася, а кадри залишилися. І «традиції» разом з ними: спадкоємність мистецьких поколінь педагогічного складу, зацикленість на особистих потребах та інтересах, радянські методики та орієнтири викладання – все це десятиліттями не бажало поступатися місцем будь-яким проявам реформ і прагненню переорієнтувати освіту у відповідності до викликів сьогодення. Всі ці роки навчальний заклад відправляв своїх випускників у життя абсолютно неготовими до реалій сучасного мистецького ринку, та й до ринкових відносин взагалі. Як наслідок – величезна кількість випускників йшла з професії, знаходячи шляхи виживання альтернативні мистецтву. Інакше кажучи, Держава, готуючи незатребувані (вірніше невідповідно підготовані) мистецькі кадри, просто викидала гроші на вітер: мільйони і мільйони гривень, впродовж десятиліть…

Але стару гвардію все влаштовувало, аж поки реформи вищої освіти, впроваджувані новим складом Міністерства культури та інформаційної політики України, не почали голосно грюкати в двері. А тут ще почали випливати мільйонні оборудки, які вже не можна було приховати: наприклад, розкрадання коштів колишнім головним бухгалтером НАОМА у розмірі 9 000 000 грн., яке було виявлене за висновками аудита, а судовий позов від НАОМА був поданий лише на 3 000 000 грн.

Тоді стара гвардія й показала своє справжнє обличчя – задля того, щоб влаштувати на посаду ректора свого висуванця, старою гвардією було оголошено справжню війну в.о. ректору Остапові Ковальчуку. Війну у класичному форматі темного радянського минулого: доноси, потоки бруду в інформаційному просторі, купи заяв та безпідставних запитів в усі органи, включно з органами МВС, а також саботаж, провокації та нескінчені погрози.

Дійсно, для того, щоб вилікувати хворобу, як кажуть медики, треба загострити захворювання – і воно загострилося до критичної відмітки. А що далі? Одужання чи навпаки? Впевнений, що вибори ректора, що відбудуться вже 14 травня, покажуть, що НАОМА не тільки одужає, а й твердо стане на ноги та поведе своїх студентів до гідного мистецького майбутнього.

А сьогодні, завдяки Остапу Ковальчуку, який не складає рук у будь-який ситуації, запущено роботу планово-фінансового відділу, завдяки якому отримано затверджений кошторис від Міністерства культури та інформаційної політики України.

Попри саботаж, Остап Ковальчук та його команда активно працюють над проектом створення спільного Українсько-китайського інституту образотворчого мистецтва у Китайській Народній Республіці. Цей проєкт є перспективним, тому що дасть можливість залучити більшу кількість студентів для навчання в НАОМА, навчати студентів на території Китаю, що є там трендом, а викладачам та аспірантам НАОМА буде можливість працювати за кордоном, що є однією з вимог сучасної освіти. В цьому навчальному закладі заплановано створення інноваційної бази для стажування наших науковців. Це обумовлено європейським і американським досвідом, що кількість китайських студентів у світі неухильно збільшується.