Принципом, проти безпринципного гендлярства

Якщо не ми, то хто?

Мені не соромно зізнатись в тім, що від самих початків Майдану я не належав до числа його палких прихильників та бездумних ідеалізаторів. Гасла, котрими послуговувались так звані “ведучі”, були астрономічно далекими від здорового глузду й потреб українського народу. Учасників протесту переконували в тім, що лише Янукович (а згодом що лише він, та його найближче оточення) є єдиними ворогами нашого народу. Природні гасла “Україна для українців” та “В Україні по-українському” голосисті горлопани воліли не згадувати.

Зміна дієвих осіб на політичному Олімпі, жодним чином не змінила суті антинародної системи. Нинішні очільники, так само як і їхні попередники, переймаються гоном за особистим зиском. Доля окраденого і зневаженого народу їх жодним чином не турбує.

Наділені вмінням відрізняти полову від пшениці, від самих початків розуміли, що прийнятий ВР, підписаний її Головою та Президентом “Закон про декомунізацію”, постав не з причини усвідомлення необхідності самими депутатами, а з політичних мотивів. Прагнення ослабити Комуністичну партію (як одного з суперників й конкурентів в часі виборчих перегонів), нічого спільного з очищенням України від окупаційних символів не має. Проте навіть ця, недосконала ініціатива, є вкрай доречною для дезорганізованого і дезорієнтованого фальшивими псевдопророками українського народу.

Недосконалість нинішнього українського законодавства, рівно як й відсутність механізмів втілення в життя прийнятих Верховною Радою постанов та законів, змушує небайдужих до долі Батьківщини й співплемінників патріотів, бути принциповими в усих царинах суспільного життя. Хто окрім нас вийде на акцію протидії статевим збоченцям? Хто як не ми зорганізує толоку в забрудненому парку або лісі? І хто окрім нас очистить терени України від символів зневаги й винародовлення? Щира й нелицемірна любов до рідного народу зобов`язує кожного з нас бути принциповим. Навіть в дрібницях. Бо хто ж, як не ми?

В останні дні травня 2015-го року, мої карі очі вгледіли серед розвішеного на одній з яток підземного переходу київського Майдану Незалежності краму, схожі на більшовицьку “будьонівку” головні убори з зображенням червоної п`ятикутної зірки, та прикріпленими до них залізними значками з зображенням перехреснутих серпа та молота. Виявляється, гендлярів котрі здійснювали продаж, “Закон України про заборону комуністичної символіки” жодним чином не цікавив. Зізнаюсь, що факт продажу я відразу потрактував (ні, не неповагою до законодавчого органу), а актом цинічної наруги над пам`яттю мільйонів знищених сатанинським комуністичним режимом українців. Заручившись підтримкою очільників ВГО “Чесне Слово”, мені довелось вдатись до вилучення “символів тоталітаризму”.

Викликаних головою ВГО “Чесне Слово” Володимиром Омельчуком “правоохоронців” того дня ми так і не дочекались. Щоправда повідомлення про факт реєстрації виклику на телефон Володимира надійшов справно. Ну що ж... Нехай недолугість і недієздатність (рівно як і нереагування на виклик) українських “правоохоронців” залишиться на їхній совісті. Проте гендляр (власник торгової крамниці де здійснювався продаж комуністичної символіки часів СССР) власними руками зняв з імітуючих головний убір залізні значки, й дозволив їх позбавити придатного для продажу вигляду.

Українці! Кличу вас до принциповості. Навіть в дрібницях. Бо як не ми, то хто ж?

Олесь Вахній