Україна на сьогодні – це Ізраїль Східної Європи. І на жаль, ми маємо максимально дбати про безпеку нашу й наших дітей
Російсько-українська війна триває вже довше ніж Друга світова. Нові порції тривожних новини перетворюють життя українців на суцільний стрес. Відчувають неспокій і наші діти. Як правильно говорити з малечею про можливість війни та разом пережити часи потрясінь?
В Україні вже восьмий рік тривають бойові дії на Сході. Деякі діти народжувались під час російсько-української війни, а деякі – бачили її на власні очі. Ми, дорослі, досі підсвідомо уникали страшної теми, намагаючись вберегти дитячу психіку від потрясінь. Та мовчати далі нікуди. Україна на сьогодні – це Ізраїль Східної Європи. І на жаль, ми маємо максимально дбати про безпеку нашу й наших дітей. Адже все частіше малеча ставить нам «незручні запитання» і давати відповідь чому по телевізору показують танки, а від терористів помирають молоді українські воїни, стає дедалі складніше.
Багато моїх знайомих зараз перебувають у зоні АТО. Діти бійців чекають на їхнє повернення. Вони малюють малюнки, розповідають у школі про героїзм своїх татусів… Утім у їхніх родинах про те, де насправді батько, якими можуть бути наслідки його служби і що таке війна – воліють мовчати.
Я теж батько і мені тема війни дуже болить.
Останнім часом багато читаю про те, як психологічно підготувати дітей до можливого найгіршого сценарію. Одне можу сказати – всі психологи радять не мовчати, а говорити. Мовчання може дати зворотній ефект і завдати дитині душевного болю. Головне - це довіра. Тому намагайтеся бути з малечею відвертими. Це допоможе сформувати в них важливі навички – «субординацію» - швидке виконання ваших вказівок і «самостійність» - спроможність самозахисту у випадку, якщо ви не можете допомогти.
За ініціативи Міністерства культури та інформаційної політики України та Героя України Володимира Жемчугова Український інститут національної пам’яті (УІНП) презентував проєкт – відеорозмови п’ятикласниці Ольги з ветеранами й ветеранками російсько-української війни. Дієвий, як на мене формат, під час діалогу лунають найпоширеніші запитання дітей: «що таке війна?» та «чому Росія прагне захопити Україну?». Всі відео у вільному доступі на YouTube (https://www.youtube.com/watch?v=3PG_FWWGwTo). Певен, вони будуть корисними не лише дітям, але й вчителям, журналістам, держслужбовцям та політикам.
Непогано тему війни і надзвичайної ситуації розкриває у своєму матеріалі психологиня Світлана Ройз. В ігровій формі вона вчить легітимізувати дитячий страх, дає чіткі алгоритми – від теорії до тренувальних дій - (https://bit.ly/миготові-продітей).
Італійська письменниця й психоаналітик Мазаль Пас Багдаді в інтерв’ю виданню «DW» також вчить як пояснювати дітям війну. Головний її посил - не варто думати, що маленькі діти не розуміють і не усвідомлюють реальності. Говорити з дітьми про війну потрібно вже від шести років. Крім того, категорично неправильно, на думку психоаналітика, – не визнавати дитячих страхів чи казати дитині щось на кшталт: «Не переймайся, це пусте дурниці!». Натомість слід переконати дитину, що ви з нею і зможете її захистити.
Треба дитині пояснювати обставини – говорить заслужений лікар України Ігор Дубінін. Дітям чітко слід говорити, що відбувається. Наприклад, якщо доводиться через небезпеку кудись переїжджати, то малечі варто говорити правду: «Ми їдемо, бо тут наразі небезпечно, а на новому місці буде безпечно». Ніяких «просто так» і «так треба». За словами лікаря, коли ми бачимо крик, сльози, паніку – нам це підсвідомо віддзеркалюється. Тому дорослим слід бути врівноваженим і стежити за своїм психічним станом аби всі ці тривоги не передавались дітям.
Погоджуюсь із думкою також психолога Вікторією Горбуновою. Доктор психологічних наук переконана, що дитячі фантазії ще страшніші за реальність: «Якщо ми не будемо давати дітям свою картину світу, пояснювати, що йде війна, що на ній гинуть люди, то діти фантазуватимуть і вигадуватимуть свої варіанти того, що відбувається».
Відомий психолог Вадим Колесников радить у розмовах про війну транслювати впевненість. А для цього варто спочатку дорослим розібратися у самих собі. Бо коли дитина відчуває або бачить невпевненість дорослого, то починає боятися. Це інстинкт. Цю невпевненість вона відчуває через голос, обертони, вібрації…
Отже, тема війни постійно присутня в інформаційному просторі. Головне - знайдіть свій особистий підхід і проговоріть з дітьми цю складну тему. А ще, вважаю за необхідне закладати тему війни у дитячу свідомість ще з молодшої школи. Українські діти мають знати, що таке військовий конфлікт, окупація, збройна агресія, як себе захищати на випадок війни і як реагувати на неї. Цих складних тем наразі торкаються лише учні 10-11 класів (обов’язковий предмет «Захист України»).
Тоді як, приміром, в Ізраїлі що таке війна діти знають з садочка. Малих вчать ховатися у бомбосховищах, реагувати на звуки сирен та рятувати себе. Практичні тренування відбуваються двічі на рік, також постійно про воєнні теми з дітьми розмовляють психологи. А швейцарці ще й вчать своїх дітей стріляти. У Берні, під час відпочинку у літньому таборі, школярі проходять військову підготовку і вчиться оборонятися. При чому у Швейцарії називають такі дії не мілітаризмом, а громадською, громадянською зрілістю та відповідальністю.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.