ХИТРОЩІ ТЕМНИХ СИЛ

Розумним на замітку

     Кожна людська душа приходить на Землю як з позитивною, так і негативною кармою, напрацьованою у попередніх життях. За напрацювання позитивної карми піклуються добрі духи, а до напрацювання негативної – постійно підштовхують злі духи, очолює яких князь темряви, добре відомий у християнстві під прізвиськом сатани, в буддизмі - під прізвиськом мари, а в ісламі - під прізвиськом шайтана.

     Сатана або мара дуже рідко нападає сам на звичайних людей. Такою роботою зазвичай займаються його вірні прислужники демони та біси. Найчастіше вони підступають до людини з лестощами та під личиною благовидості і так втягують у гріхи, обіцяючи задоволення і щастя. У них дуже багато найрізноманітніших засобів і всі вони настільки тонкі, що далеко не кожному вдається розпізнати їхні підступні наміри. Зазвичай біси впливають на нашу душу через нашу плоть, використовуючи для цього як посередників інших людей.

     Чи можна хоч якось противитися темним духам та протистояти їхнім брудним замислам? Справа у тому, що ні біси, ні демони не знають нашого внутрішнього стану, наших думок, бажань, прагнень і помічають лише наші пануючі зовнішні духовні та тілесні схильності. Помітивши найменший потяг до зла, вони здалеку починають засівати погані думки і уважно спостерігають, як вони сприймаються людиною. Біси завжди діють шляхом навіювання на ті слабкі сторони, які помічають (жадібність, заздрість, ненависть, лінощі, гордість, егоїзм тощо).

     Насамперед і найчастіше вони розпалюють наше марнославство, збурюють темперамент, навіюють плотські пристрасті, через які і намагаються втягнути в гріх. Це добре видно з історії спокушення древнім змієм перших людей у раю. Полестивши обіцянкою зрівнятися з Богом та навіявши три основні пристрасті: похіть плоті, похіть очей і гордість житейську, сатана заполонив ними розум Єви й Адама і втягнув їх у гріх переступу Божої заповіді та наразив на великі нещастя. Ті ж самі пристрасті він хотів навіяти і Спасителю, коли приступив до Нього після сорокаденного посту й молитви в пустині Йорданській, щоб спокусити та примусити служити йому. Тому й написано: «Сатана прийшов, щоб обдурити, вкрасти і погубити».

     Вчитуючись в діалог між дияволом і Ісусом Христом, ми переконуємося, що сатана завжди підступає з хитрістю у вигляді доброзичливого порадника. Він не відразу пропонує комусь те, що не подобається, спочатку він придивиться до властивостей та нахилів людини і лише після того, коли зрозуміє, що їй найбільше до вподоби, те і почне пропонувати. І пропонувати поступово, починаючи з найменшого та доходячи до великого.

     Біси та демони, наприклад, не стануть з першого разу спонукати на грубий порок, скажемо, блуд, від якого незіпсована душа відвертається з огидою, а спершу почнуть навіювати їй жалість до себе, до свого здоров`я, яке може виснажитися від надмірного утримання: не в цьому, мовляв, святість і спасіння. Таким чином, послабивши самоконтроль, вони навіюють нечисті думки та бажання і згодом доводять людину до гріховних справ і, врешті решт, остаточно поневолюють пороком.

     З аналогічною поступовістю та майстерністю злі духи діють й на інші пристрасті, обіцяючи за це різноманітні задоволення, вигоду, славу, щастя. Хто піддається їхнім навіюванням, того вони тягнуть від одного пороку до іншого, більш важкого, поки не доведуть до глибини зла і загибелі. Коли бісам і демонам не вдається заплутати уважну людину якоюсь пристрастю, вони намагаються підвести її до інших крайнощів: вкладають бажання творити доброчинність, неможливу для неї, заохочують передчасно шукати високої досконалості, щоб людина у належний час не змогла піднятися до неї.

     Якщо хтось не піддається на їхні безпосередні навіювання, на того вони починають діяти через інших: знайомлять з нікчемними і недостойними людьми, які в усьому підкоряються їм, щоб, подружившись з непіддатливою душею, ті прихилити її до своїх дріб’язкових справ та почати потрохи відволікати від правильного шляху, привчаючи до свого способу мислення, до своїх норовів, звичок тощо. І, згодом, своєю улесливістю або жагучими ласками у вигляді кохання, дружбою та обіцянками різних задоволень, затягти в порок. Якщо і такі хитрощі не вдаються, тоді біси з усією злістю стравлюють на непорочну людину оточуючих її порочних людей, примушуючи їх насміхатися над нею, глумитися, осуджувати, ставитися з презирством, навіть утискати та ображати.

     Не втрачають темні сили нагоди скористатися для своїх підступів й обставинами нашого життя. За сприятливих умов намагаються навіяти нам у багатстві гордість, зневагу до нижчих за соціальним та майновим станом і т.д., а в розладнаному становищі додають до природних негараздів ще й отруту нарікань, глибокого смутку, намагаються довести до відчаю.

     Слід також зазначити і те, що сатана зі своїми демонами та бісами не в однаковій мірі спокушає усіх людей. Він мало переймаються тими, хто прийшов на Землю з переважаючою негативною кармою: безбожниками, єретиками, розтлінниками, хабарниками, казнокрадами, професійними брехунами, неправедними суддями та іншими, тому що всього цього достатньо для їхньої погибелі. Таких людей сатана залишає у відносному спокої, не втягує у грубі гріхи, лише заохочує  пихатість, зарозумілість, жадібність, надмірну самовпевненість, щоб вони ще більше гонорилися своїм назовні пристойним життям, намагаючись тим самим похитнути віру добропорядних людей у правильності свого життя.

     Багато сіток у злих духів. І коли вони не можуть занапастити людську душу бідністю то ловлять її багатством. Не можуть перемогти її осудом і наговорами, озброюються проти неї похвалою і славою. Не можуть спокусити задоволеннями, намагаються розбити її несподіваною скорботою. Якщо людина перемагає їх тілесною міцністю, вони посилають на неї хвороби. Але, і це надзвичайно важливо, біси збурюють людей лише до тієї міри (залежить від особистої карми), до якої Бог попускає їм. Без такого попускання вони не можуть  нічого лихого заподіяти людям.