Змагання відбувалось у два етапа: до обіду перше коло та після Урочистого відкриття – друге коло змагань, яке визначало фіналістів. Після зважування спортсмени поділились по віковим категоріям та вазі, почались перші поєдинки. Все було як у дорослих. Ніяких поблажок, ніяких пільг. Боротьба була сурова та безкомпромісна, адже виборювався кожен бал – до своєї власної перемоги йшов кожен маленький спортсмен. А як горіли очі, які серйозні були обличчя! Це просто треба було бачити!
Звісно, що у перервах була і розважальна програма для дітей, і виступи дитячих танцювальних колективів, і урочиста фінальна частина,а нагородження переможців. Все, як прийнято на подібних імпрезах. Свято вдалось на дуже високому рівні! Я поспілкувався з адміністратором змагань, людиною, яка взяла на себе більшість організаторських обов’язків – з Євгенієм Колотом, майстром спорту по боксу. Який, до речі, одночасно також є козаком Канівсько-Трахтемирівської Козацької Січи.
– Пане Євген, чи важко було організувати таке змагання?- І важко, і легко. З технічної точки зору не просто – багато питань, які треба вирішити оперативно та вчасно, але коли поруч друзі, козаки-побратими, то все вирішується так, як треба! Ми православне козацтво, головне завдання якого – виховання фізично загартованої молоді у дусі патріотизму, тому ми підтримуємо молодіжний спорт. Головне для нас, це закласти духовний фундамент, такий, який був у козаків, наших пращурів. Чому саме зараз Кубок по вільній боротьбі? Та ми взагалі ми підтримуємо будь-який вид спорту. Ну от візьмемо наших канівських спортсменів. У нас дітки тренуються безкоштовно, але провести турнір, виявити найкращих – у них нема такої можливості. Тому ми й взялись за цю справу.
- Тобто, ви вирішили, що тренування то одне, але треба ж і себе показати?- Так вони вже, ці маленькі спортсмени, показували те, що вміють на обласних турнірах. А цього разу ми їм даємо можливість проявити себе на всеукраїнському змаганні – позмагатись з однолітками з сусідніх областей.
- Віктор Вікторович, розкажіть про себе, як давно ви займаєтесь спортом?- Вже тридцять років, закінчив у Києві Інститут фізичної культури, спочатку працював в Київській області – 15 років у Миронівці, і вже 16-й рік працюю в Донецьку – в Училищі Олімпійського резерву. Сюди на змагання мене запросили друзі – як почесного гостя, адже добре усіх знаю, і мене всі знають.
- Як вам подобалась організація цього заходу, чи побачили ви талановитих молодих спортсменів?- Що таке талант – це вміння добре трудитись, працювати над собою. І тут є такі молоді спортсмени. Сама організація змагання на високому рівні. Ми рік тому казали, що живемо у не простий час, а що вже тепер говорити. Провести таке змагання зараз, коли навіть пересуватись по країні небезпечно – це досягнення.
- Тобто навіть те, що воно відбулось – вже чудово.- Так, всі ж хто тут є – тренера, спонсори, організатори – вони ж на власному ентузіазмі роблять це. Тут ніхто ні на чому не заробляє, навпаки, все інвестується в молодь. В наше майбутнє. Окремо хочу подякувати хлопцям козакам, які забезпечили проведення «Кубку Козацтва». Вони справжні патріоти, все роблять для своєї землі, для своїх людей. Я ось недавно був у Росії, возив туди збірну – то я приємно дивувався скільки там робиться для патріотичного виховання молоді. Там всі спортивні змагання проходять під девізом «Росія! Росія! Росія!», а у нас виявляється навіть армії нема такої, як слід мати. Тому тут важливі речі відбуваються сьогодні, в Каневі. Ми самі повинні про це піклуватись, якщо держава не вміє або не хоче цим займатись. Хоча – повинна.
- Тобто нам самим треба займатись і духовним, і фізичним, і інтелектуальним розвитком молоді.
- Так. Згадайте, раніше було все: зі школи виховували дітей, було і фізичне, і патріотичне виховання. А зараз ця сфера запущена, нікому нема до цього діла. Тому – я дякую організаторам і бажаю лише нарощувати формат і темпи.
…………….…………
Поговорив я і з головним суддею Першого Всеукраїнського відкритого турніру з вільної боротьби серед юнаків «Кубок Козацтва» – з Абрахамяном Норіком Папановичем. Він заслужений тренер Вірменії, який ось уже більше п’яти років тренує дітей в Каневі. Причому робить це абсолютно безкоштовно, на волонтерських засадах.. Я живо зацікавився цим питанням та взяв невеличке інтерв’ю у цієї достойної людини.
- Норік Папанович, скільки часу ви взагалі займаєтесь тренерською роботою?
- Взагалі 27 років я на тренерській роботі, з них 5 років – в Каневі.
- Щойно ви приїхали до України – відразу вирішили зайнятись улюбленою справою?
- Так, я відразу прийшов до місцевої адміністрації, показав свої документи, підтвердив, що у мене є великий досвід тренерської роботи по вільній боротьбі. Я сказав, що хочу займатись тренерською роботою з дітьми тут, в Черкаській області. Але мене не почули, нічим офіційно допомогти не змогли, тому я зайнявся цим на волонтерських засадах. Я знайшов місцевих спортсменів, які вже до цього тут займались боротьбою, вони допомогли мені знайти зал, знайшлись і спонсори, я підшукав молодь – і ось уже 5 років безкоштовно виховую молодих спортсменів в Каневі. Набираю дітей в місцевих школах, веду заняття, їздимо на змагання.
- Скільки за цей час ви вже виховали спортсменів?
- У мене зараз по списку майже 120 дітей, які пройшли через наш клуб. Конкретно зараз набрано і проходять спортивне виховання три групи, у яких 54 молодих спортсмена.
- А яких результатів ви досягли за цей час?
- У нас в клубі 5 спортсменів стали чемпіонами області, наші вихованці неодноразово займали 2 та 3 місце на міжнародних турнірах. Ми брали участь і завойовували дві медалі за друге місце на турнірі «Олімпійська надія», у якому взяли участь понад 220 спортсменів із України, Республіки Молдова, Словацької Республіки та Російської Федерації. Але ми ще дуже молодий клуб. Справжні досягнення підуть після 10-12 років роботи, бо такий розрахунок і така спортивна спеціалізація, виховна методологія.
- Я бачу у вас і дівчата займаються?
- Так, у нас є три дівчинки, які постійно займаються вільною боротьбою в секціях. Одна з них бере участь в сьогоднішніх змаганнях. Дівчата взагалі дуже люблять займатись цим видом спорту, у них є дуже хороші перспективи. В Україні є і олімпійська чемпіонка з вільної боротьби – Ірина Мерлені! А в нас, наприклад в Каневі, тільки футбол розвивається. І нікому більше нічого непотрібно… А треба розвивати всі види спорту.
- А з ким легше займатись: з дівчатами чи хлопцями?
- Мені нема різниці. Вони коли вишукуються в залі – я їх всіх відразу відчуваю та розумію, а вони мене, Слава Богу.
- Взагалі – які є побажання на майбутнє? Зрозуміло, що матеріально зараз важко всім, живемо в кризовий період. Але може є якісь потреби іншого характеру?
- Чесно кажучи, мені би життя спростила легалізація, щоб я міг отримати українське громадянство. Треба, щоб наш клуб існував офіційно, щоб спортсмени могли отримувати стипендію, як чемпіони області, щоб могли потрапити в збірну України, щоб мали можливість брати участь у різних офіційних заходах…
- А чому вам не хочуть давати українське громадянство? Чому відмовляють?
- Я не знаю в чому причина. В які двері я не постукаю – все потім, і потім, іншим разом… у мене всі документи є, хоч би сказали – принеси нам той чи інший документ, чогось не вистачає. Але ж ні – просто затягують цей процес.
.......................
Не хочеться закінчувати цей репортаж на сумній ноті. Нонсенс, якщо людина віддає своє життя, час, досвід та вміння для виховання українських дітей – і не може отримати українське громадянство. І особливо у той час, коли Україна переживає такий величний злет патріотизму, коли ми усі об’єднаємось заради єдиної України – не важливо, якої хто національності.
Я щиро сподіваюсь, що цей журналістський матеріал потрапить на очі тим чиновникам в Каневі та Черкасах, які приймають відповідні рішення. Панове бюрократи, будьте ж людьми та патріотами! Зробіть те, що повинні були зробити давно. Я особисто поручусь за Норіка Папановича, який дає канівчанам те, чого поки не дає нам держава – віри у краще життя, у краще майбутнє українців – сильних та здорових і тілом, і душею.