Хайфа або пишні Бахайські сади, та звідки до Бердичева прийшли босі кармеліти

Хайфа або пишні Бахайські сади та звідки до Бердичева прийшли босі кармеліти

Було близько четвертої години, коли ми виїхали з Тель-Авіву. Виявилося, що це час, коли місто залишає сила-силенна людей, які їдуть з роботи додому. Я спочатку не повірила своєму знайомому, коли той сказав, що за містом можуть бути затори – “хіба таке буває?” – але переконалася на власні очі, що таки буває: з годину ми сунулися у довжелезній надцятикілометровій тягнучці, що тяглася на північ від межі міста. Тож, якщо схочете їхати до Хайфи з Тель-Авіва – вибирайтеся або вранці, або відправляйтеся поїздом.

Втім, я особливої уваги на повільний рух не звертала, бо була рада можливості подивитися країну та із задоволенням витріщалися на всі боки: дороги в Ізраїлі хороші; навколо – спокійний рівнинно-пагорбистий ландшафт; час від часу трапляються якісь цікаві споруди, як ось, наприклад, три велетенські труби якоїсь електростанції, чи будинки з сонячними батареями на дахах. До того ж, після якогось більш-менш великого містечка машин поменшало, і вже після цього до Хайфи ми домчали досить швидко.

Недарма в Ізраїлі кажуть: “Єрусалим – молиться, Тель-Авів – гуляє, а Хайфа – працює”, адже Хайфа – це третє за важливістю місто Ізраїлю та його головний глибоководний порт на півночі країни. Тут є великий нафтопереробний завод, своя “Силіконова долина”, район Матам, де знаходяться офіси найбільших високотехнологічних компаній світу, а також багато університетів і коледжів.

За різними версіями назва міста походить від івритського “хоф яфе” – “гарний берег”, або ж арамейського “хаффа” – просто “берег”, чи кореня івритського слова “хапа”, що означає “прикривати”, зважаючи на те, що гора Кармель, на схилах якої, як шпаківні, примостилися хайфські будинки, прикриває місто від вітрів з півдня, сходу та заходу, а також від зимових штормів.

Гора, чи скоріше ціле гірське пасмо, Кармель отримала свою назву, що перекладається як “Виноградник Божий”, завдяки винограду, який колись щедро вкривав її схили. Хто пролітав над горою, кажуть, що вона нагадує здоровенну праску висотою 546 м (десь четверта частина нашої Говерли), носом направлену до моря. Кармель ще відома тим, що на ній жив пророк Ілля – тут і досі збереглася його печера. Біля її підніжжя також колись мешкали ченці-відлюдники, яких прозвали за місцем їхнього розташування “кармелітами”. Представники однієї з їхніх організацій – Ордену босих братів Пресвятої Діви Марії чи просто Ордену босих кармелітів – дотьопали аж до нашого Бердичева та заснували там монастир.

Я ж так хотіла втрапити до Хайфи, бо давно мріяла побувати у Бахайських садах, про які я дізналася минулого року, коли писала свою замітку про тегеранську Вежу свободи, яку спроектував 24-річний іранець Хоссейн Аманат. Цей талановитий архітектор є бахаєм за віруванням, і змушений був залишити свою батьківщину, Іран, після ісламської революції 1979 року. Хоссейн розробив проекти трьох адміністративних будинків у Хайфських садах або Бахайському світовому центрі, як вони офіційно називаються, тоді як його співвітчизник Фариборз Сабха, вже відомий спорудженням бахайського Храму Лотоса в Нью-Делі, є автором розкішно живописних садових терас, також відомих як “Висячі сади Хайфи”, що ведуть до золотоверхого Храму-усипальниці Баба (“Баб” з арабської перекладається “Брама” і символізує ворота, через які протікає божественне одкровення), засновника та пророка релігії, що передувала появі бахаїзму (від арабського “баха” – “світло, слава”), який проповідує принципи єдності бога, релігій та людства.

Довжина всього саду – один кілометр. Сабха розділив його на 19 напівкруглих терас, які спускаються від вершини до підніжжя – дев’ять (священне число бахаїв) до усипальниці Баба, одна – навколо усипальниці, і дев’ять після. Всі тераси прикрашені квітковими клумбами, кипарисами, пальмами, апельсиновими та іншими екзотичними деревами, сходами, переходами, оглядовими майданчиками та фонтанами – все це створює відчуття піднесеності, гармонії та радості, і саме у такому настрої я стояла перед вхідною брамою Садів. На жаль, вхідною брамою відвідини і обмежилися, бо коли ми приїхали, Сади вже були зачинені, але я була щаслива просто подивитися на них, хоч би навіть і здаля. Принаймні маю причину приїхати до Хайфи іще раз)).

Починало вечоріти, тож у місті ми не затрималися, а майже одразу після того, як подивилися на Бахайський центр, подалися назад у Тель-Авів.

Виїжджаючи з міста я випадкового сфотографувала зелений підводний човен. Виявилося, що це частина Музей нелегальної еміграції та Військово-морських сил Ізраїлю, розміщений біля нижньої станції єдиної в країні канатної дороги. Це одне з підводних суден ВМС Ізраїлю, яке 27 років прослужило у флоті, а у 2007 року було переміщене у музей – у ньому тепер є двері, через які можна потрапити всередину (хоча цікавіше, звичайно, через люк!:)).

Тим часом, сонце опускалося за морський обрій, заливши небо ніжно-рожевим сяйвом – ще одне дивовижне завершення дивовижного дня…