Андрухович: Для меня чрезвычайно важно жить в свободной стране

Корреспондент.net,  3 апреля 2007, 16:33
💬 0
👁 711

Во время чата на Корреспондент.net украинский писатель Юрий Андрухович рассказал о своем творчестве, новой книге, поделился мнением относительно перспектив отечественной литературы, а также высказал сожаление в связи с тем, что Президент Украины не распустил парламент раньше, чем это было сделано. Патриарх украинской литературы не стал говорить на русском языке.

Рішенння Президента підтримую. Мені доводиться ремствувати, що воно не було прийнято раніше. Але, це той випадок, коли краще пізно, ніж ніколи.

Мої читацькі пріоритети змінюються. Напевно. Найважливіші книги звичайно прочитуються в ранньому віці. Коли мені було років 17, я прочитав приголомшливий роман Поглянь на будинок свій, ангел Томаса Вульфа. Я не можу сказати, що це моя улюблена книга, але це одна з головних книг для мене

24 квітня, кінотеатр Кінопанорама, початок о 19-й годині. Ця презентація буде доповнена моїм виступом разом з польським гуртом Карбідо.

Перелік: Франківчани - Тарас Прохасько, Іздрик. Галя Петросаняк, Харків’янин Сергій Жадан, киянин Бондар. Найдавніша дружба з Бу-ба-бістами. Ми знайомі уже 22 роки. І жодного разу не могли посваритися. Це не типова дружба. Чи відомо хто так Бу-ба-бісти?

Це важко назвати захопленням. Це, швидше, болісне переживання навколишнього світу. Політика такою частиною навколишнього світу є. Для мене надзвичайно важливо жити у вільній країні.

Так, в Одесі це буде 13 квітня, в п’ятницю, в арт-клубі Вихід о 19 годині.

Я пережив різні етапи у своєму ставленню до неї. Ніколи не перетинався з нею. Моє ставлення до Юлії Тимошенко змодельовано ЗМІ. Я поважаю її й інших, хто в суботу стояв на Майдані за те що цього разу вони перебороли власний егоїзм і, можливо, навчилися пробачати один одного.

Якщо відповідати щиро, то у сучасному світі письменником бути приємно. Ця професія, якщо це професія, переживає розквіт. Письменники багато подорожують, їх оточує комфорт. Але все це на перший погляд, насправді. Пекло, яке кожен письменник носить у собі, його не покидає. Добрим письменником бути важко.

Ні, тому що домінування на ринку належить до іншої теми, власне, занепад літератури з високими амбіціями міг би виявлятися в тому, що її просто не існує, а насправді її стає усе більше. І те, що за кількістю проданих екземплярів вона дещо уступає - нормальне явище. Будь-де кількість людей, які слухають попсу, буде значно перевищувати кількість людей, які слухають експериментальний джаз. Це не погано, це нормальна ситуація.

Перепрошую. Я дав собі слово не відповідати на такі питання. Після того, як один раз назвав п’ять таких імен. І це спричинило дуже багато непорозумінь. Я вирішив не називати більше імен найперспективніших

- У

Я не є прихильником цього твердження. Нажаль, мені відомі ситуації, коли талант був пропитий. Але в той же час алкоголь є вагомої складовою нашої дійсності й обійти його в прозовому творі досить складно. Крім того, герої моїх романів- завжди літератори...

Дуже позитивні. Я неодноразово повторюю і поки що не стомився повторювати, що найцікавіші твори пишуть справді молоді люди. От у радянські часи молодим автором вважався ще такий як я, 47-річний, а зараз молодими авторами вважаються ті, яким зараз у середньому 25 років. Причина напевно в тому, що це перше насправді внутрішнє вільне покоління.

Я не можу абстрагуватися від особистих відносин, впливів... не можу не згадувати своїх друзів - їхній вплив на мене відбувається не тільки на рівні текстів, але і пригод, вражень, тому я назвав би поляка Анджея Стасюка, угорця Петера Зілагі, німця Інго Шульце. І ще. Напевно 2-3 особи, але їхні імена мало що скажуть українському читачеві.

Це дуже часте запитння з тих, на які не знаєш відповіді. Згадуваний мною Стасюк узагалі сказав, що натхнення - це вигадка. Його не існує. Існує зад на якому сидиш. Якщо серйозно, то для мене дуже важливо подорожувати. Раніше я їздив, для того щоб мати про що писати. Зараз я пишу для того, щоб мати за що їздити.

Михайло Барбара співає у рок-гурті Мертвий Півень. Я знайомий з ним і з іншими музикантами цього гурта вже майже 17 років. Вони написали досить багато пісень на мої слова і ці мої слова проспівані Михайлом Барбарою. У своєму передсмертному заповіті я удостоїв його якимось особливим подарунком як людину ,яка виконала моїх творів більше, ніж я.

За Ураган. Ураган залишився в миєму дитинстві, коли я не пропускав жодного матчу.

Цього року, напевно, поїду.

Як можна відноситися до своїх прихильників - з вдячністю, що вони є, і їм подобається, те що я роблю. Я зустрічаю їх на презентаціях, виступах, на вулицях. Минулого року я був вражений скільки моїх прихильників було на фестивалі в Шешорах. Шкода, що цього року фестиваль не відбудеться.

Ні. Я був у потязі з Франківська до Києва. І з дому вийшов о 17:45.

По-перше, Московіада - не моя. Це п’єса, написана іншою людиною за моїм романом. Мені дуже подобається і п’єса, і вистава. Наскільки мені відомо., ця людина написала п’єси за всіма іншими моїми творами. Я не хотів би зіграти, тому що повинен був би дуже багато тексту вивчати напам’ять. До того ж, у Московіаді чудово грає Остап Ступка, моя участь там непотрібна.

Я в Україні живу. Зі Львовом пов’язані найкращі роки мого життя, студентські, хоча і всі наступні роки мого життя були найкращими, але Львів для мене передусім місце, де я був студентом.

Улюблене місце.. їх два. На Високому замку є одне таке дуже старе дерево - це перше - колись я під ним сидів у дуже вирішальну хвилину мого життя. А друге місце не зовсім життєрадісне, це Личаківське кладовище, особливо навесні та влітку.

Зараз ситуація зобов’язує мене сказати: видавництво Фоліо… у такому випадку завжди підказує доля. Класичний шлях початківця - розсилання рукопису в десятки видавництв і треба цим шансом скористатися - раніше їх було в Україні значно менше.

Зараз я тримаю в руках найновішу книжку , яка називається таємниця. І цей твір здається мені найкращим і найважливішим. Але, впевнений. Що пройде час, і це мине. Насправді, є одна елементарна річ - усі твори авторові по-своєму важливі і найкращі.

Проблема випливає з того, що країна є двомовна. Це дуже продуктивна ситуація. Але її прийнято використовувати в політичній боротьбі. Тому, обидві мовні групи відчувають небезпеку, що саме їх мову намагаються знищити в Україні. Мені здається, треба деполітизувати проблему. Вибір мови спілкування має бути настільки ж простим, як вибір оператора мобільного зв’язку. Живучи в Україні, ви не користуєтеся російськими операторами.

Я не впевнений, чи саме ця ситуація була оптимальною. Я маю на увазі, митці, перед усім письменники як совість нації. Можливо це було абсолютно вимушеним ззовні і письменник насправді повинен бути просто людиною. Не варто перекладати на літературу те, що повинні здійснювати, наприклад, політики. Давайте будемо мріяти про політиків як совість нації.

Я думаю, з державною і національною символікою передусім. 2 місяці я був на Дунаї в австрійському місті - там була ціла флотилія під синьо-жовтими кольорами - я зрадів, подумав. Що це кораблі дунайської флотилії, але згодом виявилось, що це були кольори землі Нижня Австрія, але символ спрацював, як символ.

Дуже просто: першу заробітну плату отримав у 22 роки на посаді випускового в редакції газети "Прикарпатська правда".

Мабуть, більшість із вас знає про те, що письменниця Софія Андрухович - моя дочка. На сьогодні вона видала 3 книжки, на початку квітня виходить ще одна. А за сином я літературних талантів не бачу. Але це може до пори до часу.

Я мало з нею знайомий, але на мене дуже сильно вплинув фільм Тарновского Сталкер, знятий за мотивами твору братів Стругацьких. Це була одна з етапних подій у моїй молодості.

Обов"язково навчився б грати на якомусь музичному інструменті.

Хіба нема?

Минулої осені я заходив у Знання і там було все те, що я видав на той момент. Заходьте також у Сяйво.

Немає якихось пріоритетів. Але я ще ніколи не був в екзотичних країнах. Я не турист, хоч я досить багато подорожую. Наприкінці серпня ми ходимо в Карпати, але не щороку і не в тому самому товаристві.

Я щасливий, що я не знаю відповіді на це питання.

На мою думку так. Я не знаю, чи сам він би погодився з цією оцінкою, але те що критеріїї сприйняття мистецтва стали іншим, є фактом.

Моя перша книга називалась Небо і площі, видана 1985 року у видавництві Молодь, це була малесенька і тонесенька збірочка поезій. Я отримав, якщо не помиляюся, досить велику на ті часи суму, близько 700 рублів, це було 70 моїх місячних зарплат. На частину з них я купив 100 примірників цієї книжки, на іншу частину накупив книжок інших авторів і музики на вінілових платівок, а також касетний магнітофон Маяк.

Сподіваюся, що буду ще її писати. Після книжки Пісні для мертвого півня, я написав ще декілька пісень в подібному ключі. І сподіваюся, що з них вийде нова книга.

Це головна мова, через яку я сприймаю навколишній світ. Не знаю, наскільки це серйозно, але це дуже важливо для мене. Я зараз не можу писати без музичного тла. Моя музична колекція налічує декілька десятків дисків - від класики до етно та панку - все, що вдавалося привозити з подорожей, скопіювати в друзів…

Жоден. Крім музики. Раніше я мусив курити, коли писав, але вже позбувся цієї згубної звички. Мене вразив приклад польського поета Воячка, який у віці 27 років помер від алкоголізму, але жодного рядка не написав під впливом алкоголю, а писав виключно по-тверезому.

Треба уточнити, лист не про попсу і блатняк, а про те, що на президентських виборах 2004 року ми закликаємо голосувати за Ющенка а не за Януковича. Ми, це 12 авторів, або як в цьому листі називалося 12 аполітичних літераторів. Ініціатива народилася в трьох головах, Андрія Бондаря, Сашка Бойченка і моїй. Кілька тижнів ми займалися шліфуванням, дописуванням, переписуванням цього тексту, в результаті чого, щоб не ображати російську мову, ми написали про мову попси і блатняка, бо це різні речі.

.

Тут ключове слово - "споживач". Так склалося, що читання і споживання масової літератури відбувається через російську мову. Тому що воно передбачає шлях найменшого спротиву. Російський продукт настільки неосяжний і великий, що даремна справа намагатися конкурувати з ним там . Цей меседж не буде почутий, тому що споживачі масової літератури не налаштовані почути цей меседж.

Найчастіше в моєму домі увімкнуто на 5-му каналі або ж на 24-му - від телебачення у мене головна вимога - інформувати, я не дивлюсь розважальних програм, але політичні дискусії мене, чомусь, цікавлять.

Він має стільки своїх форм і виявів, що я не знаю, про який саме різновид націоналізму йдеться. Як людина ліберальних поглядів, я б найбільше схилявся до такої ідеї націонал-лібералізму, але не знаю, чи в нас вона якимось чином здійснилася.

Почну з кінця. Я бачу дещо видозмінену форму на екрані роману "Перверзія" у вигляді захопливому фільму. Але боюся, що мої візії не реалізуються. Моя молодість минула у Львові. На вулиці Хасанській ми дивилися рідкісні фільми. Того ж Тарновського. Згодом змінював своє уявлення про хороше кіно. Останнє що сподобалось - фільми Інярітту.

З російської - досі не можу без скидання капелюха слухати музику кінця 70-х -80-х, ту сцену, яка легалізувалася за часи перебудови та початку 90-х. Напевно, я відстав, але не знаю, що там зараз... З української - ті, що перебувають поза комерційним обігом - перелік, мабуть, буде недоречний, ви самі розумієте, що я маю на увазі.

Нажаль, Карбідо може приїхати тільки до Києва на 24 квітня, але Харків це єдине українське місце де вже відбувся один мій концерт з ними в вересні минулого року. Завтра я сподіваюсь гарного спілкування з публікою, гарної розмови з ведучим Сергієм Жаданом. Можливо музика появиться в процесі читання.

Я бачу там виключно прихильників немилої мені сторони, починати якийсь діалог поки що не бачу сенсу, хоч діалог завжди має сенс - мій особистий графік занадто напружений зараз.

Я не думаю, що це ідея Президента. Хоча, він безумовно, той хто на ній наголошує. Примирення в будь-якому випадку є позитивом. Ситуація з УПА є дуже складною. З нею пов’язані два екстремальні підходи. З одного боку вони бандити і вбивці. А з іншого абсолютні герої. Обидві думки не вірні. Сподіваюся, вдасться знайти правдиву візію на це питання.

Нічого не можу відповісти, бо все замерзло.

Залежно від того, що під цим розуміти. Я знаю багатьох колег, що заробляють виключно літературною працею. Якщо під літературною працею розуміти журналістську роботу, виступи в пресі, то - може, якщо ж розуміти літературу, то це може бути лише додатком.

Ні, аж так вороже я на це не дивлюся, крім того я не маю жодних важелів, щоб цю премію скасувати. Але я думаю зовсім на часі щось інше - заснування і створення незалежної недержавної премії, яка б створила певну противагу Державіній Шевченківській.

Мені дуже подобається. Знаю, що вистава користується великим успіхом і популярністю у глядачів. Сподіваюся, що цей режисер і цей театр візьмуться з часом за театралізацію інших моїх творів.

Так, вистачає. Може тому що сума моїх претензій до матеріального світу не занадто висока. Наприклад, мене не цікавлять автомобілі, бо наскільки я знаю, авто тягне за собою досить серйозні витрати... Так от я вільній від цих витрат.

Значною мірою, під етноколекції з різних частин світу. Спершу, я отримав у подарунок від Олега Гнатіва з Перкалаби десь приблизно 100 годин різного етно під назвою Дудки, скрипки та гармошки (так написано на цьому диску), потім додалося 40-40 гігабайт музики з колекції Івана з гурту Гайдамаки.

Я чув що таких новий фестиваль буде, поживемо-побачимо. У мене 1 травня як раз у гостях має бути мій польський друг Анжей Стасюк. Якщо ми з ним 1 травня вирішимо, то поїдемо.

Ну хоча б елементарна. Проблема диплому цілком не суттєва. Але n-кількість прочитаних книжок просто необхідна.

На сьогодні - це Берлін. У жодному разі не Венеція. Часи Венеції вже минули в моїй особистій біографії. Венеція занадто зіпсована туризмом.

Я розумію це запитання як ствердження того, що жінки дедалі більше заявляють про себе в літературі. Ставлюся до цього суперпозитивно. Відносно до того, що ці жінки пишуть надзвичайно хороші тексти.

Існує певна кількісна диспропорція - англ. 5%, а польською, я думаю, 60%. Відповідно, це різні досвіди. над англомовним перекладом Перверзії ми працювали удвох із перекладачем, а загалом його праця тривала 7 років. Я не можу вважати себе тонким знавцем чи просто добрим знавцем англійської мови. Над польськими перекладами я працюю із різними перекладачами і постійно. Так, мені здається, ми досягаємо певного результату. Мої твори читають і обговорюють у Польщі.

З дитинства мріяв стати археологом. Навіть з 10 років почав читати спеціальну літературу. Але порив мій був пригашений суворою реальністю життя. Коли я зрозумів, що треба вступати на історичний факультет. А випускники історичних факультетів зазвичай стають вчителями. А вчителем бути я не хотів.

Я максимально позитивно оцінюю те, що він написав, і те, що він пише. Це якісно і переконливо. Думаю, що це один з найсильніших голосів зараз. Складніше з другою частиною запитання - нормальний письменник ніколи не формулює та не повинен розраховувати, яка аудиторія у його творах… Аудиторія Сергія, мабуть, на 95 відсотків молода.

Я думаю, що усіх тих звичайних людських благ, яких насправді усім нам не вистачає. Водночас якомога частіше зустрічатися з розумінням іншої людини. І мати достатньо багато відваги, щоб не зраджувати.