Зміна керівництва «Нафтагазу» - ляпас інвесторам чи зміна вектору України?

За тиждень, що минув з моменту зміни керівництва НАК «Нафтогаз», на жаль, в середині України мало в кого сформувалося усвідомлення масштабу того, як негативно вплинула ця подія на стосунки із Заходом.

. На відміну від внутрішньої аудиторії, яка сприйняла цю ситуацію як черговий епізод віковічної боротьби за портфелі, для західних партнерів ключовими в цій ситуації є питання причин і способу, в який уряд Дениса Шмигаля позбавився керівника і наглядової ради компанії.
Аналіз реакцій США, ЄС і міжнародних фінансових інституцій на зміну керівництва «Нафтогазу» свідчить – вони ні на йоту не повірили в те, що Андрія Коболєва звільнили через негативний фінансовий результат компанії в 2020 році. А оскільки влада України досі не надала більш обґрунтованих і зрозумілих пояснень, скепсис і негатив західних партнерів лише посилюються.
Чому ж аргументи української влади не влаштовують кредиторів? По-перше, тому, що збитковість «Нафтогазу» за підсумками 2020 року була не просто прогнозованою, вона була цілком очікуваною. Вже за підсумками першого півріччя 2020 року «Нафтогаз» показав(https://www.naftogaz.com/files/Zvity/Naftogaz-6m2020fs-Consolidated_UKR.pdf) 11,5 млрд гривень збитків. А в жовтні 2020 року Мінфін спрогнозував(https://www.epravda.com.ua/news/2020/10/6/665938/), нехай і занадто оптимістично, що в 2020-2023 роках збитки «Нафтогазу» складуть 21 млрд гривень. Але тоді жодного слова про відставку Андрія Коболєва уряд не сказав.
Чому? На це є відповідь у керівника проектів Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) в Україні Габріели Міранди. «Це викликає більш, ніж просто сумніви і протирічить Керівним Принципам ОЕСР стосовно державних підприємств. Як може уряд України настільки цинічно втручатися в роботу найбільшого державного підприємства? Фінансові втрати – це просто виправдання. Нафтогаз отримав би прибуток, якби було виключене забезпечення безнадійної заборгованості», - наголосила вона- наголосила (https://twitter.com/pavlova_miranda/status/1388065594449268744) вона.

.
До речі, Керівні Принципи ОЕСР, про які згадувалося в минулому абзаці, це фундамент, на якому базується реформа корпоративного управління державними підприємствами в Україні. Проведення цієї реформи – одне з ключових зобов’язань нашої держави в рамках угоди про асоціацію між Україною і ЄС. В рамках цієї реформи були внесені зміни в закон «Про акціонерні товариства» і створені наглядові ради державних підприємств. І той спосіб, в який було змінене керівництво «Нафтогазу» і розпущена наглядова рада компанії – повністю підриває цю реформу.
«Ми серйозно стурбовані недавніми подіями в українській державній нафтогазовій компанії «Нафтогаз», де повноваження наглядової ради були тимчасово призупинені з метою звільнення керівної команди. Ми закликаємо керівництво України забезпечити прийняття важливих управлінських рішень на державних підприємствах у повній відповідності з основними принципами визнаних стандартів корпоративного управління…
Ми сподіваємось, що влада України поновить зобов'язання продовжувати реформи, які дозволять відкрити інвестиції, що дозволить країні відновитись та реалізувати свій потенціал».
Тобто чітко говориться: дії уряду України настільки нахабні, що ми вже не можемо бути певні в тому, що ви хочете і надалі з нами співпрацювати. Якщо хочете – переконайте нас в цьому. Месседж однозначний.
Як на це відреагувала українська влада? Якщо говорити не зовсім дипломатично, то європейцям сказали: чхати ми хотіли на ваші реформи. І це не жарт. 30 квітня на «Свободі слова Савіка Шустера» міністр юстиції Денис Малюська, людина, яка відповідає за правову позицію уряду, заявив:
«Поширеним є «міф», що звільнення голови правління «Нафтогазу» було виключною компетенцією наглядової ради. Не так. У нас є два закони: закон «Про акціонерні товариства», який говорить, що це виключна компетенція наглядової ради, але ще є закон «Про управління об’єктами державної власності», стаття п’ята якого говорить, що на підприємствах, які знаходяться в управлінні Кабінету Міністрів, звільнення і призначення – це компетенція Кабінету Міністрів».
Тобто, він з одного боку сказав, що влада України під час реформи корпоративного управління держпідприємствами залишила для себе лазівку, щоб не виконувати зобов’язання і не рахуватися з наглядовими радами. А з іншого боку Малюська попередив інвесторів і кредиторів: ми будемо використовувати той закон, який нам в даний момент більш вигідний.
Примітно, що міністр юстиції коментував виключно питання зміни голови правління «Нафтогазу», але жодним словом не обмовився про «усунення» членів наглядової ради. Справа в тому, що жодних аргументів в правовому полі за їхнє звільнення не було і бути не може, тим більше - стосовно незалежних директорів, яких, за законом, можна позбавити повноважень виключно за рішенням суду.
А найкумедніше, що в статуті «Нафтогазу» «колізія» довкола голови правління повністю врегульована. Так, звільняють голову правління загальні збори акціонерів (уряд). Але виключно за поданням наглядової ради, якого не було, оскільки повноваження ради уряд «тимчасово припинив», знову ж таки, всупереч закону. Тобто всі «пояснення» Малюськи саме в контексті «Нафтогазу» не вартують виїденого яйця. Але як загальний меседж до кредиторів та інвесторів - дуже красномовні.
При чому не можна виключати і варіант, що уряд України не просто «клеїть дурня», а щиро вірить у ті тези, які продукує. Тоді це – свідчення його абсолютної некомпетентності, адже виходить, що він просто не здатен фахово сформулювати правову позицію і вибудувати чітку послідовність дій в рамках погоджених «правил гри». І ця некомпетентність влади стає надзвичайно великою проблемою, можливо навіть більшою, ніж корупція, яка завжди вважалася головною бідою України. Бо домовлятися про щось з настільки некомпетентним партнером просто немає сенсу – ці домовленості нічого не вартуватимуть.
А тепер подивимось на ситуацію в цілому очима європейців та американців. Україна під надуманим приводом відходить від зобов’язань в рамках євроінтеграції. Більше того, посилає сигнал, що і надалі може їх ігнорувати. Для США додатковим негативним чинником стає те, що з наглядової ради «Нафтогазу» вивели усіх американців, які були незалежними директорами.
Все це відбувається на тлі нещодавнього погіршення безпекової ситуації на кордонах України і очевидного тиску з боку Москви, який наче дещо зменшився, але в цілому зберігається. Очільником компанії стає пан Вітренко, в родині якого є очевидні симпатики Росії. Звичайно, остання теза може видаватися більш конспірологічною, але цей фактор, безперечно, теж буде аналізуватися.
Дуже швидко з Вашингтону надходить інформація про те, що візит державного секретаря США Ентоні Блінкена в Україну, який до цього готувався досить кволо, відбудеться вже цього тижня. І тема зміни керівництва «Нафтогазу» (https://interfax.com.ua/news/political/741484.html)  під час візиту буде однією з основних. Передуватиме цьому візиту саміт міністрів закордонних справ G7 в Лондоні, на якому точно згадають Україну.
Бо поведінка українських чиновників не може не викликати у західних партнерів відчуття дежавю. Вже не вперше Україна ігнорує довгі роки перемовин, складні компроміси і взаємні поступки та відступається від своїх обіцянок. Надто багато асоціацій виникає з листопадом 2013 року, коли адміністрація Віктора Януковича і уряд Миколи Азарова в останній момент знехтували усіма домовленостями з ЄС. І всі дуже добре пам’ятають, до чого це призвело.
Тож поки в самій Україні тема зміни керівництва НАКу вже переходить в розряд «застарілих новин», на міжнародному рівні її сприймають як надзвичайно актуальну. Бо заяви і дії, які свідчать про відмову від євроатлантичного вектору, підштовхують до цілком логічного висновку – зовнішньополітичний вектор країни буде змінюватися. І логіка підказує, що напрям може бути лише один.