Істинний Маразм добавил комментарий к статье
Задержана девушка, просившая милостыню с краденым ребенком.
Щоб забути ганьбу поразки, її треба було перетворити на торжество... Навіщо святкувати день капітуляції Радянської Росії, ще й називати його днем захисника Вітчизни?..
Президент, прем’єр та інші офіційні особи дружно вітають громадян із Днем захисника Вітчизни, не надто вдаючись у деталі – з чим саме. Мовляв, „свято чоловіків” – і все тут. Ще два десятиліття тому історики затято сперечалися навколо того, що ж сталося 23 лютого 1918 року. Тепер уже не сперечаються. У більшовицькій пресі тих днів вони так і не знайшли жодного посилання на розгром німців, який нібито стався 23-го. Навпаки, 25 лютого більшовики включили гудки в самому Петрограді, щоб розбудити місто й прискорити запис добровольців у Червону армію, очікуючи наступу німців на столицю. 26 лютого Ленін повідомив соратникам, що столицю переноситься до Москви. Натомість відомо: 23 і 24 лютого – це дні „безумовної” капітуляції Радянської Росії перед кайзерівською Німеччиною. Щоб забути ганьбу, її треба було перетворити на торжество. Тому 23 лютого – це радше день захисника німецької кайзерівської вітчизни, ніж російської радянської, чи, тим більше – української. У перші післяреволюційні роки в офіційних повідомленнях з приводу свята йшлося про те, що нібито 23 лютого 1918 року Раднарком ухвалив декрет про організацію Червоної армії. Однак насправді цей декрет було видано ще 15 січня. На десятиліття свята – у 1928 році – з’ясувалося, що 23 лютого 1918 року радянська влада приступила до організації перших загонів Червоної армії. У вересні 1938 року, в короткому курсі історії ВКП(б) з’явилася нова версія: 23 лютого 1918 року „під Нарвою і Псковом німецьким окупантам було дано рішучу відсіч”. Пізніше Сталін заявив, що 23 лютого 1918 року загони Червоної армії „вщент розбили під Псковом і Нарвою війська німецьких загарбників”. Так брехня й пішла гуляти світом. У часи хрущовської відлиги в тій же таки історії партії кудись зникло повідомлення про Нарву, проте з’ясувалося, що під Псковом Червона армія „вчинила впертий опір переважаючим силам супротивника й завдал