«Революція гідності» не тільки сколихнула країну хвилею нечуваного патріотизму, а і показала важливість національної ідеї. Нині саме за неї триває боротьба, і те, наскільки ця боротьба буде успішною, залежить від кожного з нас.
Головний режисер Національної опери Анатолій Солов’яненко вважає своїм головним завданням привернути пріоритетну увагу до розвитку культури і духовності. А нещодавно відвідав військовий шпиталь та передав пораненим теплі спортивні костюми і запросив їх до Національної опери України після одужання.
- Анатолію, кілька днів тому увагу ЗМІ привернуло Ваше відвідання військового шпиталю. Що спонукало Вас до цього?
- Ви знаєте, багато говорять про подвиги цих людей, звучить багато пафосних промов, але, на жаль, насправді мало хто дбає про них реально. Я вирішив сказати їм спасибі, придбав теплі спортивні костюми і пішов, подарував їх хлопцям. Вдалося з ними трохи поспілкуватись... Після того, що вони пережили і бачили, вони не багатослівні. Мені було дуже прикро чути від них про те, що перед виборами їх відвідало багато політиків, пофотографувались з ними, познімали рекламні відеоролики, а наступного дня після виборів забули про них. Сподіваюсь, що серед тих, хто прочитає цей матеріал, знайдуться люди, котрі зроблять щось хай невелике, в міру своїх можливостей, але реальне для цих хлопців, які заради кожного з нас ризикували життям, втратили здоров'я. Знаєте, в українській державі відбулася "Революція гідності", але найважливіше, щоб тепер у свідомості кожного українця відбулася "Еволюція гідності".
- Що для цього має зробити держава?
- Я вважаю, що головним засобом патріотичного виховання має стати пропаганда головних складових національної самосвідомості - історії, культури, духовного надбання. Держава має створити механізм просвітницької роботи в освіті, в ЗМІ, в інтернет-просторі. Без цього ми втратимо свою національну ідентичність. Наведу приклад з наболілого. Вже багато років йдуть розмови про створення каналу «Культура». Національну телекомпанію зобов’язали виділити ефірний час для мистецьких проектів. І що ж - виділено «найкращий» період для цього - з другої до п’ятої ранку. Про що можна говорити?
- Чого Національний оперний театр чекає від міністерства культури? Якої допомоги?
- Гуманітарна політика держави повинна бути об’єднувальною і мати свій центр. Влітку мистецьку спільноту дуже занепокоїла ситуація з можливою передачею національних творчих колективів на утримання місцевих бюджетів. Ідея децентралізації влади прекрасна, але децентралізовувати культуру, спорт, освіту не можна. Якщо такі сфери передати на рівень місцевих рад – про яку централізовану державну політику у цих галузях можна буде говорити?! Це речі, які не можна вимірювати лише доходами та іншими економічними показниками. Ніколи, приміром, музей Ватикану чи Версаль не окуплять вартості того, що в них знаходиться. Ці речі мають іншу цінність, в них інша суть і призначення. Коли Національна опера чи, наприклад, Ансамбль танцю імені Павла Вірського гастролюють на найпрестижніших сценах світу, тисячі людей пізнають Україну як країну з величною історією та культурою. Те ж саме стосується і наших видатних спортсменів - вони не з Одеси, Донецька чи Львова - вони з УКРАЇНИ!
- Я знаю, цього літа Національна опера взяла участь у престижному європейському оперному фестивалі.
– На запрошення європейських партнерів у липні ми взяли участь в одному з найпрестижніших європейських оперних фестивалів «Оперні дні на Сааремаа». Його відкриття своєю присутністю особисто вшанував прем’єр-міністр Естонії. Головне завдання, яке ми ставили перед собою, – відкрити шлях українському національному мистецтву як культурному продукту на світову сцену. Вперше в історії Національна опера, разом з виставами світової класики, презентувала «Наталку Полтавку» за межами України – до цього вистава ніде не гастролювала. Показ українського твору пройшов з грандіозним успіхом, не меншим, ніж найвідоміша світова класика. Після кожного спектаклю публіка скандувала: «Україно, ми з вами!»
- Які найближчі творчі плани колективу театру?
- Зараз ми не можемо стояти осторонь від тих подій, що тривають в Україні. Кілька тижнів тому разом з естонською стороною ми дали благодійний концерт на підтримку Слов’янська. В листопаді на нашій сцені відбудеться великий концерт наших кращих виконавців. Всі кошти ми передамо у регіони, що постраждали найбільше. В подальшому будемо також проводити подібні акції. Всі наші працівники займають єдину позицію у цьому питанні: багато хто допомагає пораненим – хочемо, щоб кожен, незалежно від свого статку, допоміг і просто подякував тим людям, котрі пішли під кулю за кожного з нас.
- У Вас збереглись якісь зв’язки з Донецьким театром опери і балету: яка позиція колективу?
- Мені важко говорити, тому що багато хто з працівників театру виїхав. Директор театру Василь Рябенький кілька тижнів тому пішов з життя - його серце не витримало... Люди опинились у дуже скрутній ситуації – їм зараз не до творчих перемог. Мені дуже боляче, що так склалося, але я свято вірю, що все це закінчиться і після всього пережитого ми станемо міцнішими і побудуємо справді сильну європейську державу.