Такі лексеми можна знайти чи не в кожному романі Мушкетика, Загребельного, Дімарова, Валерія Шевчука, зуздріти в поезії Ліни Костенко, тобто, в багатьох творах класиків української літератури, як писали їх в 70-80 роках минулого століття, а потім продовжили поповнювати свій геніальний доробок на зламі 20 і 21 сторіч. Тож ким треба бути, щоби публічно визнавати своє ганебне невігластво в царині української мови та ще й цим незнанням так пишатися?

Господи, ну чому людям, які все життя прожили в полоні білодідівських настанов "про злиття мов", коли навіть "бліни" з "сапожками" впевнено торували шлях до Академічного Тлумачного словника української мови (був такий проект), витісняючи звідти на архаїчні задвірки з позначкою "застаріле слово" такі питомі українські слова "млинці" та "чоботи" так хочеться підігнати розмаїте багатство української мови під свої куці "мовознавчі" котурни?

Гарно взяли учвал з копита тільки рано затпрукали...Про термін "етнічні чистки", який до сучасних політологічних словників привнесли сербські четники Михайловича зовсім не згадали...Різанину хорватів у Вочині сором'язливо обійшли увагою. А в Біловарі, і в Сребрениці не нагадаєте, що відбувалося?

Тепер щодо паТосу, який Ви і Ваші однодумці мені приписуєте. Їй-Богу, складається враження, що Ви і українська класична література, народна мова існували і існують в якихось зовсім протилежних вимірах. Бо ж слова, які для Вас є рідкісними і незрозумілими давно і природньо посідають належне їм місце у мовної скарбниці українства.

В інформації, яку подаєте про себе, називаєте себе щирою християнкою, а поряд з тим така фанатична непримиренність до чужої думки (вердикт про "зіпсовану душу" чого лиш вартий) лише на підставі того, що Вам не сподобався стиль викладу мого матеріалу. Свою мову я аж ніяк не вважаю геніальною, але маю перед очима певний стандарт, ідеал мовознавства (твори Лесі Українки, Пантелеймона Куліша, Олеся Гончара тощо, переклади Лукаша, Кочура,Масляка) до якого, безумовно, хоч трохи прагну наблизитися.

мініЯтюра, -ри; -тюри, -тюр- Правописний словник Голоскевича, затверджений 1927 року на Всеукраїнській правописній конференції у місті Харкові. Звідси й інша його назва - "харківський правопис" (не київський! не не волинський! не галицький!) або "скрипниківка" (за іменем тодішнього наркома освіти Миколи Скрипника).

Я оце навмання розгорнув сторінку одного з романів Мушкетика і читаю таке: "Незнарошне цапнулися лобами...З бісівського наущення вхопив я його за чуба...і тузували ми там один одного..і вчинив я Викусі, побратимові своєму, тілесну шванку. Тепер на славі моїй дьоготь. Тепер я наче цехований на тілі. Тому й дано цю цидулку...аби його доброї слави не нарікали, що вухо втеряв через виступок Викусин і як умре то яко шанованого товариша щоб ховано було - для увірення кожному..." А щодо політичних розкладів, то, певна річ, що я не правую в усьому хорватів, а лише стверджую відому істину, що ця нація більш єдина в своїх поглядах на історію, мову та культуру своєї держави, на відміну від нас, українців... А хорватський спорт - то моя окрема пристрасть. Про це можна писати безкінечно. Бланка Влашич, наприклад, незаперечна улюблениця у жіночих стрибках у висоту з тих пір, як свою кар'єру завершила наша Інга Бабакова.

Доброго вечора. Бачите, на колір і смак товариш не всяк. На Вас хорватські краєвиди, архітектурні пам'ятки не справили особливого враження, а мені вони видалися унікальними. До того ж я здавна цікавлюся балканським питанням. І хорватам дуже симпатизую. Та й спортивні їхні досягнення (особливо в командних видах спорту) не можуть не викликати поваги. Щодо мови Мушкетика, то мушу зазначити, що Ви або не уважно його читали, або багато чого Вами вже призабулося зі шкільної лави. Дуже раджу перечитати його найкращі романи: "Ясу" (цей у першу чергу), "Гетьманський скарб", "На брата брат" тощо і переконую Вас, що Ви для себе відкриєте стільки "екзотики", що будете дуже приємно здивовані вже з перших сторінок.

Висновок про те, що Ви вкрай погано обізнані з українською мовою, пане Фельдман, я зробив після ось цього Вашого зізнання: "Очень тяжело продираться через: вакації, запомин, призбируванням, преріжних, зостановив, запізнатися, дивасію, зобачити, марудне, пінявий, каньйонинг, поводатарем, чигало, узвишшя, прошкуючи, довкруж, остирилися, вибехкати, торуючи, мельодійними и прочее". В Академічному словнику половини цих слів немає, бо він виданий в радянські часи. Чимало слів було викинуто з літературної мови адміністративним шляхом. "Каньйонинга" тоді не могло бути, бо такий екстрим тоді не культивувався (Ви би ще поцікавилися, чому в словнику 1970 років немає "гаджета", "айфона"). Не треба вдавати із себе блазня і допинатися, аби я тицьнув Вам пальцем на мапі України і вказав, де зосереджена більша концентрація людей, для яких "пінява хвиля" Мирного чи "марудна лекція" Лесі Українки є цілком зрозумілими словосполученнями (а не как? шо?гдє?). Цих людей доста і в Києві, і в Харкові і у Львові. Якщо у Вашому російськомовному середовищі їх не гурт, то це ж не означає, що поза його межами не існує жодної комунікації.

Про те, що українська мова для Вас є чужою красномовне доводять Ваші повсякчасні нарікання на те, що величезний пласт її лексичних скарбів є для Вас незрозумілим. Ви би вже й класиків української літератури у манії величі звинуватили, а то, бач, ніяк не хочуть спуститися до рівня розуміння мови Ігорем Фельдманом. То Леся Українка напише, що "лекція була дуже МАРУДНА", то Панас Мирний оповість як "Дніпро котить назад свою ПІНЯВУ хвилю", то Олесь Гончар напустить лінгвістичного жаху, переповідаючи як "безліччю трясовинних пасток ЧИГАЄ Сиваш на людину". А тут ще й Павло Загребельний докине свій пасаж про "лагідні київські УЗВИШШЯ". І так усі постійно й тупцяють перед Ігорем Фельдманом з коронами і нахабно лізуть межи очі з книжкових полиць, забиваючи бідаці памороки своїми "словесними вивертами"...

Що мене найбільше дивує у Вашій позиції, то це те, що навіть пишучи російською мовою, Ви зазначаєте, що не є лінгвістом і Ваші формулювання можуть містити певні неточності і в той же час беретеся давати оцінки українській мові, лексичний склад якої є для Вас чужим і незрозумілим. Це як у тій приказці: "Нате і мій глек на капусту, щоб і я була Гапка?"

І все таки незрозуміло, чому Володимир Корнілов не захотів учора на власному прикладі продемонструвати як "русскій мір" Києва робить усе можливе, аби не допустити "фашистских маршей" Хрещатиком. Бо виходить якась внутрішня "рассогласованность" між словами і діями пана Корнілова...

Невже Бузина з Чаленком весь наклад викупили?

А скільки треба провести соціологічних досліджень, аби навинувся на очі той рідкісний екземпляр, який не те, що читав, а принаймні хоча б що-небудь чув про письменника Корнілова? Гадаю, що Їхня кількість компактно розміститься в межах соціологічної похибки від 0,0001 до 0,0002 з числа опитаних респондентів.

Я не стверджую, що залучення "легіонерів" - це найоптимальніший спосіб хутко сягнути спортивних вершин, але як один із варіантів, то чому би й ні? Та ж сама Росія за кілька років до Сочі, бачачи, що для здобуття омріяної кількості медалей своїх силенят явно не вистачає, надала російське громадянство сноубордистові Діку Вайлду і шорт-трекістові Віктору Ану. Американець уже приніс бронзову нагороду збірній Росії на недавньому чемпіонаті світу, а кореєць виграв для своєї нової країни кілька етапів світового кубку.

Юля Джима у позавчорашній змішаній естафеті на ЧС показала дуже низький результат ногами. Хоча, безумовно, біатлоністка дуже перспективна. Але, якщо в українській збірній не буде довгої лавки запасних, як у тій же російській команді, а донедавна у німецькій, то дівчата за відсутності шаленої конкуренції закостеніють у своєму розвитку. Втім замість залучення до нашої біатлонної дружини іноземних біатлоністок середнього гатунку може краще б подбати про контракти з іноземними тренерами. Того ж російського екс-тренера Хованцева з Фінляндії переманити...

Накануне Рождества город украшен огнями. Царит праздничная атмосфера. Лувр, Вандомская площадь, Собор Сердца Христа, Эйфелева башня, Дом инвалидов и конечно же, самый красивый Александровский мост, подаренный Парижу императором Александром III и заложенный Николаем II. Кладбище Сент-Женевьев-де-Буа. А відвідати величезну українську бібліотеку на вулиці Палестін, могилу Верховного Отамана УНР Симона Петлюри на цвинтарі Монпарнас і написати про це захоплені враження в української??? журналістки Альони Березовської часу не знайшлося?

Стьопо, щонайменше стилістичну вартість твоїх реплік, які ти силкувався сконструювати українською мовою, я належно оцінив ще з перших твоїх надпотуг, коли ти взявся оповідати про ГНУСНІ колективи.

А я вже й засумнівався було, невже цей мій допис обійдеться без Стьопчиних глибокоінформативних коментарів. Бо ж вони завжди туляться до змісту як горбатий до стіни, а все тому, що Стьопі не донесли в дитинстві одну банальну істину, що часом промовчиш - гляди й за розумного зійдеш.

Перше. Скільки доброї преси має у світі Україна від кожного феєричного "мордобою" когось із Кличків? Друге. Коли відбудеться внесення поправок до Закону "Про інформацію" про заборону деяким "політичним аналітикам" займатися "несродним ремеслом"?