За великим рахунком, подібний реванш відбувається мало не щодня. Ми втрачаємо позиції там, де раніше вже завоювали їх. Корупціонери у нас під носом здійснюють свої оборудки, а ми фактично нічого не можемо зробити. Політики й не сповідували ідей та ідеалів Майдану, але за інерцією продовжують віщати те, що подобається народу. Зараз залишається лише втримувати ситуацію, щоби кількісні показники реваншу не переросли в якісні.

Порода: Антологія українських письменників Донбасу. Упорядкування Веніаміна Білявського і Микити Григорова. Передмова Івана Дзюби. – К. : Легенда, 2017. – 384 с.

Україні не підійшов авантюризм Саакашвілі. Ставка на маргінальні сили робить пародію на революцію. У грі можна блефувати, але доти, доки люди зрозуміють, що мова йде саме про гру. Серйозні речі слід робити серйозно. Якщо ти граєшся, сподіваючись на підтримку мас, то можеш здобувати тактичні перемоги, але в стратегічному вимірі все одно програєш.

Армія стала чи не найбільш корумпованою в нашій державі. Військові успіхи України стали би більш вагомими, якби корупція не роз’їдала армію зсередини. Однозначно ми мали би менше втрат у живій силі та техніці. І тут мова навіть не про безпорадність військової прокуратури чи інших контролюючих державних органів. Відсутність контролю з боку суспільства – ось основна причина недієздатності армії, яка більше потерпає не стільки від агресора, скільки від внутрішніх негараздів і суперечностей.

Рабінович і Мураєв – нафталінові фігури, з якими мало хто хоче мати справу в сучасному політичному істеблішменті. Порошенкові ж вони знадобилися лише тому, щоби відщипнути дещицю від Опоблоку і “замочити” найбільш одіозних супротивників режиму. Натомість у стратегічному вимірі він втрачає набагато більше, підсилюючи антиукраїнські сили.

Насправді відсторонення Путіна від влади відбуватиметься за зовсім іншим сценарієм – і обов’язково з розв’язанням іншої проблеми: позбавлення Росії статусу ядерної держави.