Что Вы подразумеваете под земельным правом? Такое как в странах Балтии нам не подходит. Это будет гражданская война. Прошлая Украина - Украина собственников (так называемых куркулей). На всех этих Землях всё изменилось, всё перемешалось.

Не нужно много воспоминаний. Есть реальные примеры. Откуда родом большинство наших "можновладців"? Переселенцы с России. Большенство населения Крыма, кричащих о российскости полуострова, не являются коренным населением. Все они заполнили "нишу" выселенных татар, греков, армян, немцев. Южное побережье Крыма - водчина отставных военных СА, КГБ, МВД СССР, партийной номенклатуры. Для них советское прошлое - это период "своего рая", и за него они будут бороться до смерти. Гуманней всего просто подождать. Время - лечит. Время - учит. Великое видно на расстоянии.Так, что подождем. Отойдём на нужное расстояние.

При ином развитии событий эти земли были бы и сегодня частью Польши. Что было бы благом (на мой взгляд) для остальной Украины. _______________________ Для советской Украины было бы благом. Для украинской Украины западная её часть - это часть её организма, без которого ты - инвалид. Вы же, Сергеич - умственный инвалид, как попугай повторяющий о великом благе СССР, развязавшем вторую мировую войну (разделив с Германией Польшу), присоединив при этом к СССР западноукраинские земли, залив их кровью.

Андрей. Сильная статья. Многим она не по уму. Многих разозлит. И всё потому, что огромное количество населения Украины - русско-советское население. Население, которое в награду за свои "подвиги" перед советской властью было награждено проживанием в Украине. Или то население, которое было направлено осваивать новые стройки в Украине з голодных краёв России. Или то население, которым надо было заполнить Украинскую территорию выжженную раскулачеством, голодомором, репрессиями, расстрелами, выселениями в Сибирь. И вся эта "братва" до сих пор представляют Украину частью российско-советского союза. А всех, кто не воспринимает этот период истории, кто не хочет возвращаться в преступно-комунятское прошлое клеймят "нациками", "фашистами" "бандеровцами". К сожалению, этого "электората" без корней, новой общности людей-советский народ, на территории Украина очень много. И, если эту статью написал россиянин, снимаю перед ним шляпу. И хочу пожать ему руку. Украинец - русскому!

Ответ чемберленам очень доходчив.

Ярослава, добрый день! Уж так получилось, но про страусов мне больше всего понравилось. А Чаленко, Кожемякин, Ярцев - всё это одна хе**я. Даже не хочется мозги парить.

Ярослава, Вы, конечно, правы. Низкокачественное топливо - это, в первую очередь, загрязнение окружающей среды. А для крупных городов - "узаконенное" использование "химического оружия" против собственного народа. Во-вторых, - "косвенное" "подкармливание" автопрома и сетей СТО. Современный автомобиль не в состоянии "прожить" долго на таком "питании" (поломки и замены авто неизбежны). Ну, и в-третьих. Если бы наши "вожди" заправляли отечественным бензином стандарта Евро-3 свои Лексусы, Мерседесы, Тойоты, Майбахи и другие достижения "отечественного" автопрома, вопрос повышения стандарта топлива был решен давным-давно.

Волк, не вижу кого надо жалеть. Вижу, кем можно только восхищаться.

Если эта коллегия судей апелляционного суда не отменит приговор первой инстанции, то вывод один: судей убивали, убивают и будут ещё больше убивать. И, по делом!

1. Не все слесари должны заниматься безопасностью государства Украина. 2. И почему за безопасность государства Украина отвечают российские "слесари"?

Вывеска та же, содержание меняется.

Команда ПРоФФесионалов...

Действия "гаранта" давно тянут на измену. Так нагадить стране за 3 года не успел ни один диктатор-балбес в мире. Мы - полигон экспериментов. И, театр для мира.

Да, это правда. Мой отец, долго проработав на ликвидации ЧАЭС, накопил деньги и положил на сберкнижку. Хотел сделать подарок сыну, который закончит службу, и обеспечить старость. В награду получил обесцененный и замороженный вклад, урезанную государством пенсию и 1-ю группу инвалидности. Да здравствует Страна Советов и Независимая Украина!

И в первую очередь, пенсионеры. Основная масса туристов - пенсионеры. Это категория самых увлекающихся людей. Мне очень обидно за своих родителей и других людей их поколения. Проработавших на государство по 35-45 лет. И научившимся на всем экономить, ведь так сложилась жизнь.

Ярослава, добрый вечер. Во многом с Вами согласен. Мне кажется, в жизни приносит огромное удовольствие две вещи: 1. Делать хорошие поступки (безвозмездно) для других - подарки, одолжения, помощь. И видеть, или хотя бы знать, что это доставляет радость тем, для кого ты это делал. 2. Видеть и радоваться разнообразному миру вокруг себя. Эти две вещи делают человека добрее, человечнее, свободнее, увликательнее. А, главное, независимым от чьей-то воли. Скептикам скажу, Вы попробуйте делать эти две вещи, и увидите, как изменится вся Ваша жизнь. (касается всех, и бедных, и богатых)

Документи про заборону української мови (XVII – XX ст.) Ніна Вірченко доктор фізико-математичних наук, професор НТУУ “КПІ”, академік АН ВШ України, засл. працівник освіти України У світовій історії жодна мова не зазнала такого страшного нищення від сусідів-ворогів, як українська. Вдалося відшукати низку документів, які у хронологічній послідовності засвідчують нищення української мови поляками, росіянами і більшовиками-комуністами Згадаємо лише окремі моменти з минулого та недалекого сучасного. 1626 р. Київський митрополит Йосиф Краківський склав акафіст до Св. Варвари. Москва дозволила, але за умови його перекладу російською мовою. Синод наказав Київському митрополитові позбирати з усіх церков України книги старого українського друку, а замість них завести московські видання. 1627 р. Указом царя Михайла (першого з династії Романових) та патріарха Московського Філарета, що був його батьком і співправителем, наказано було книги українського друку зібрати й спалити. 1662 р. Наказ царя Олексія з подання патріарха Московського спалити в державі геть усі примірники надрукованого в Україні «Учите­льного Євангелія» К. Ставровецького. 1667 р. Андрусівська угода. Укладаючи договори з поляками, цар Олексій ставив такі вимоги стосовно українських книг, їх ав­торів та видавців: «Все те, в которых местностях книги печатаны и их слагатели, також печатники, или друкари, смертью казнены и книги собрав сожжены были, и впредь чтобы крепкий заказ был бесчестных воровских [таку назву дано українським книжкам. – Н.В.] книг никому с наших королевского величества подданых нигде не печатать под страхом смертной казни». 1669 р. Після Люблінської унії — гоніння на українські книжки, надруковані на території, підвладній Польському королівству. 1672 р. Указ про заборону тримати в себе вдома на території Польщі відкрито чи таємно українську книгу. 1677 р. Наказ патріарха Іоакима видерти з українських книжок ар­куші «не сходные с книгами московскими». 1689 р. Заборонено Києво-Печерській Лаврі друкувати книги без патріаршо­го дозволу

1834 р. Заснування Київського університету з метою так званої русифікації „Юго-Западного края”. 1839 р. Ліквідація української греко-католицької Церкви на окупо­ваній Росією Правобережній Україні. Сотні християн і багато священиків було вбито, а 593 з них заслано до Сибіру. Замість них прислали московських «батюшок», чиновників-наглядачів у рясах. 1847 р. Розгром Кирило-Мефодіївського товариства і наказ цензо­рам суворо стежити за українськими письменниками, «не давая перевеса любви к родине над любовью к отечеству». 1847—1857 рр. Десятирічна солдатська каторга із «забороною ма­лювати і писати» геніального поета, маляра й мислителя Тараса Шевченка. А ось що написав про Тараса Шевченка «неістовий» «революційний демократ», В. Бєлінський у грудні 1847 р.: «Здравый смысл в Шевченкє должен видеть осла, дурака и подлеца... Этот хохлацкий радикал написал два пасквиля — один на государя императора, другой — на государыню императрицу...». 1853 р. Покалічено видання «Літопису» Граб'янки. 1859 р. Міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині українську абетку замінено латинською. 1862 р. Закриття на Наддніпрянщині безплатних недільних українських шкіл для до­рослих. Припинено видання українського літературного та науково-політичного журналу «Основа». 1863 р. Циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії П. Валуєва про заборону видання підручників, літератури та книг релігійного змісту українською мовою, якої «не было, нет и быть не может». 1864 р. Прийняття в Росії Статуту про початкову школу, за яким навчання має провадитись виключно російською мовою. Після судової реформи 1864 р. до Москви було вивезено з території України тисячі пудів архівних матеріалів. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 р. туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ із Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсон­ської та Чернігівської губерній. 1869 р. Запровадження польської мови як офіційної в закладах освіти й адміністрації Східної Галичини. За

За час перебування в Києві більшовики не тільки зруйнували багато будинків, але також зни­щили безцінні культурні, мистецькі, архітектурні та інші надбання й вимордували тисячі ні в чому невинних людей. 1919 р. Після завоювання України більшовиками — знищення національно свідомої частини населення та заборона всіх українських літературних, драматичних та усних творів, серед яких лише українських народ­них пісень — 300 тис. Ліквідація поляками Західно-Української Народної Республіки. 1921—1930 рр. Московські окупанти та промосковські шовіністич­ні сили в Україні чинять шалений опір відродженню української мови та українських культурних традицій, яке пустило глибоке коріння в роки Української національної революції. «Зачем возрождать допетровскую эпоху, зачем гальванизировать украинский язык, который покрылся уже прахом», повчав у Запоріжжі російський письменник Ф. Гладков. «Признання української мови як урядової могло би означати панування української буржуазії та куркульст­ва», - писав голова «українського» уряду X. Раковський. 1922 р. Ліквідація «Просвіти» на Кубані, в Зеленому Клину та в ін­ших місцях проживання українців в СРСР поза Україною. Голова ВЧК Ф. Дзержинський наказує виловити українсь­ких дітей-сиріт і знищити. Баржі з сиротами потоплено у Чорному морі. Проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У «теорії» боротьби в Україні двох культур — міської (російської) та селянської (української), в якій повинна перемогти перша. 1922—1934 рр. Хвиля насильства проти неповторного і яскравого явища української та світової культури - кобзарства. Українські національ­ні музичні інструменти — кобзу, бандуру та ліру - оголошують націоналіс­тичними і знищують. Натомість в Україну завозять десятки тисяч примітивних («общепонятних») балалайок та гармошок. Кобзарі оголошу­ються жебраками і жорстоко переслідуються. «Багато кобзарів тоді пропало, - свідчив харківський кобзар Анатолій Парфиненко. — Кого ловили на базарі, кого — на помешканні. Де б вони не з'явилися, їх забирали». Щоб спотворити пам'ять та роль к

1951 р. Викриття газетою «Правда» — центральним органом ЦК ВКП(б), «націоналістичних ухилів» в українській літературі (вірш В. Сосюри «Любіть Україну», лібретто опери «Богдан Хмельницький» і т.д. ). Студенти Харківського університету відмовилися складати іс­пити російською мовою. Тоді 800 з них було репресовано, а 33 студентів на закритому засіданні суду було засуджено до смертної кари! І РОЗСТРІЛЯНО. 24 грудня 1958 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон, згідно з яким питання про те, вивчати чи не вивчати рідну мову в національних школах мають вирішувати батьки та самі учні. Останніх настійливо спонукували розв’язувати це питання з погляду так званої практичної доцільності (мовляв, для чого «перевантажувати» себе). 1958 р. Постанова Пленуму ЦК КПРС про перехід частини українських шкіл на російську мову викладання. Відповідну постанову прийняла і Верховна Рада УСРР. 1960—1980 рр. Масове закриття українських шкіл у Польщі та Румунії. 1960 р. Колоніальна адміністрація під назвою «ЦК компартії Укра­їни» вимагає від комуністів виховувати українців «у дусі любові й глибокої поваги до великого російського народу» і в нена­висті до свого, українського - «вести непримиренну боротьбу проти націо­налізму..., особливо українського буржуазного націоналізму». 1961 р. XXII з'їзд ЦК КПРС проголосив політику «злиття націй», що по суті означало тотальне зросійщення народів СРСР. («Слід з усією більшовицькою непримиренністю викорінювати навіть найменші прояви націоналістичних пережитків», тобто звичаї, мову, куль­туру поневолених народів). 1962 р. Репресії проти захисників української мови. ЦК компартії України зобов'язує комуністів та місцеву адміністрацію «рішуче виступати проти консервативних традицій і звичаїв, проти будь-яких пережитків буржуазного націоналізму», найшкідливішими з яких, на думку влади, було знання рідної мови, потяг до ви­вчення своєї історії та культури. 1964 р. Агент КДБ пересипає фосфором і спалює частину приміщення Центральної Наукової Бібліотеки у Києві. На прилеглій території зазда­легідь була відключена